Байки

Дехто з українських дослідників-фольклористів 19 ст. не розмежовував понять “казка” та “байка”. Так, Ф. Колесса під байкою розумів “оповідання, де головні дієві особи звірі: люди виступають у них рідше і тільки в підрядних ролях”256, тому вважав байку тим самим жанром, що й казка про тварин. М. Грушевський теж між термінами “казана” (“казка”) та “баяна” (“байка”) ставив знак рівності.

У ході розвитку фольклористичних досліджень зауважено та зафіксовано ряд суттєвих відмінностей між цими двома жанровими

різновидами, що дало підставу виділити байку окремо. Можна твердити, що байка виникла на основі більш пізнього тваринного епосу, її основною ознакою є алегоричність. Тобто під образами звірів тут вже розуміються не самі звірі. Кожен персонаж є втіленням певної людської позитивної риси або вади. Такий перехід від анімістично-культового ставлення до тварин до їх алегоричного трактування належать до пізнішого часу, коли світ природи у свідомості людей вже втрачав первісну сакральність. Навчившись приручати диких звірів, боротись проти хижаків за допомогою зброї, використовувати природні багатства для власної користі, люди поступово втрачали страх перед лісом, почали бачити у житті тварин моральні уроки для себе.

В. Гнатюк виділяв байки епічні, дидактичні та сатиричні і наголошував на людській природі звірів, зображених у них: “Звірі мають душу, звірі думають, звірі плачуть, звірі сміються, звірі розуміються на титулах і віддають собі усякі почесті, звірі знають бога, звірі знають святих, звірі знають монастирі та мощі святих, звірі знають гріх, звірі ходять до ворожбитів, звірі знають письмо і самі читають та пишуть, звірі знають родинне життя так, як люди, звірі влаштовують собі відпочинок і розваги, мають громадські організації (вибирають війтів, царів, останні призначають міністрів та урядовців), ведуть бесіди з людьми”.

Сучасні дослідники байки визначають основні риси жанру та його відмінності від Казки про тварин у такий спосіб. Перш за все співвідношення між людьми та тваринами у казці та байці різне: “Поширена думка, начебто в казках під тваринами маються на увазі люди, так як це має місце в байці. Така думка, безперечно, помилкова. На відміну від байки казці абсолютно не властивий алегоризм. У казках повадки звірів, відмінності у їх характерах нагадують людей і тим викликають усмішку, але образи тварин не є образами людей в Цілому, так як це зустрічається в байці. Казки про тварин як жанр не переслідує сатиричних цілей, не служить цілям висміювання”. “Якщо казка – як алегорична, так і повчально-розважальна – багатоепізодна, то байка найчастіше розгортає один епізод, один випадок, факт. У казці діє група персонажів, які говорять, борються, хвилюються. Конфлікт казки базується на взаємодії їхніх стосунків. Конфлікт у байці – це результат зіткнення двох прямо протилежних за характером образів, до того ж один із них головний, другий – переважно коментує його вчинок”. При цьому в зображенні центрального персонажа байки основний акцент робиться на його найяскравішій рисі характеру (позитивній або негативній).

Байкам у більшій мірі, аніж казкам про тварин властиві образи звірів, які не живуть на слов´янських територіях, – лева, мавпи тощо.

B. Гнатюк думав, що “появу екзотичних звірів у байках можна пояснити двояко: а) або наш народ жив колись у таких місцях, де жили й ті звірі, і заховав про них пам´ять (менше правдоподібно); б) або байка примандрувала до нашого народу з тих країв, де жиють ті екзотичні звірі”.

Є й інші відмінності: “У порівнянні з казкою байка здебільшого невелика за розміром; увага оповідача тут зосереджується переважно на одному якомусь моменті з життя звірів; образи у байці більш абстрактні, менш індивідуалізовані, сповнені передусім філософського змісту. Характерним для байок є не широта охоплення життєвого матеріалу, не епічність відображення різних сторін життя звірів, а філософське осмислення й оцінка якогось яскравого факту. Так закономірно з´являється у байці узагальнення у формі більш або менш чітко сформульованої “моралі”, що здебільшого наводиться в кінці твору”.

Мораль – це особливий елемент байки, своєрідний висновок, що допомагає слухачам глибше зрозуміти основну ідею, закладену в творі. Так, у байці “Бджоли і ведмідь”, в якій оповідається про відвагу малих комах, що зуміли перемогти великого і самовпевненого звіра, який крав мед, вкінці подається мораль: “Тут така наука: і малими, но сполученими силами можна много доброго зділати і від ворогів оборонитись”. У байці “Журавель і невдячний вовк” на завершення подається висновок: “Видите, діточки, як то не красно бути невдячним”. Мораль байки про мишу, що перегризла сітку, в яку потрапив лев (“Як миша віддячила Левові”), така: “А наука для нас з того яка?.. Не горди ніким, хоть би найслабшим і найбіднішим, бо і най-слабший, і найбідніший може тобі в пригоді велику услугу зробити”; у байці “Вовк в овечій шкурі” – “З того єсть така наука: не суди чоловіка по его поверхности, но по его поступках, по его ділах”. Подекуди мораль висловлюється короткою приказкою чи примовкою: “Не хвастайсь, брате, умом, не хвались силою” (“Лев і комарі”); “Отже, маленьке, а може зробити діло важненьке” (“Як білка допомогла ведмедеві”).

Проте мораль у байках не обов´язково мусить виступати у формі узагальнення. Часто такий підсумок не прямо сформульований, а лише органічно випливає з твору. Наприклад, у байці “Вовк та Собака” висновок подається у останній репліці вовка: “А-а! Тоді прощай, собако, лучче я голодуватиму, та на волі житиму!”; а у творі “Чому вовк не схотів собачого життя” – “Мені свобода миліша всіх багатств у світі, не хочу я твого собачого раю”. Остання репліка ведмедя є мораллю байки “Чоловік і Ведмідь”: “Видиш, синець загоївся, але слово, що-с мене змашкарив, не загоїлось”.

Часом ідея твору закладена у словах випадкового очевидця події. Приміром, у байці “Кінь і Осел”, головні герої якої, не даючи один одному переходу через вузький міст, попадали у воду, а “на ту пору бігла по мосточку собака, розпитала, з якої причини вони попадали, сказала їм: “Обидва ви дурні! Гордость і глупость між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би другому дорогу, то все було б по-хорошому” . У деяких творах мораль висловлюється у віршовій формі, напр., у байці “Кіт і Пес”:

Потрудись, побігай, а тоді вже обідай; Поробиш усю роботу, то й поспиш в охоту.

Подекуди байка завершується так, що слухач сам повинен дійти до розуміння ідеї. Такою є кінцівка твору “Дві білки і лисиця”. Білки, сперечаючись про те, як поділити знайдений горіх, доручили це лисиці, а та “по сих словах передала білкам порожнії скорлупи, зерно ж положила собі в рот і утекла”. Отже, мораль байки можна висловити народною приказкою “Де двоє б´ються, там третій користає”, але слухач сам повинен зробити цей висновок. Іноді до цього спонукає риторичне запитання, яким завершується оповідь: “Що варт такий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?” (“Хвалькувата муха”).

З розвитком жанру в байках поряд з алегорією все частіше зустрічається гумор, іронія, сарказм. У новітніх зразках, окрім осміювання вад чи негативних людських рис, з´являється гостре викриття суспільних пороків. Прикладом є байка “Як постраждали заєць, собака і кінь”: зайця було звільнено з роботи, бо він косий, і не так глянув на приїждже начальство; вірного собаку прогнали за те, що при знатних гостях, замість того, щоб лизнути, гавкнув; а кінь позбувся роботи, бо на його місце прислали осла з дипломом. Викривальний тон підсилюється останньою іронічною фразою: “Як добре, Що такого не буває межи людьми”. У таких байках важливого значення набуває езопова Мова (замаскований спосіб висловлення думок з натяками, недомовками).

Будучи зовні подібними до казок про тварин, байки відрізняються призначенням, оскільки казка не має на меті моралізування. Але іноді окремі оповіді можна віднести водночас і до байок, і до казок, в залежності від того, як розказана Історія. Вправний оповідач зуміє з казки про тварин зробити байку, долучивши повчальний елемент та кінцевий висновок-мораль.

Отже, визначаємо байку як коротку алегоричну оповідь повчального, гумористично-сатиричного характеру, головні персонажі якої є втіленням людських рис, і в основі якої лежить загальнолюдський, соціальний чи побутовий конфлікт.