Багряний Іван Павлович Вандея
Багряний І. П. Золотий бумеранг: Вірші, роман у віршах, сатира та ін. поезії / Упоряд., авт. передм. та приміток О. В. Шугай. – К.: Рада, 1999. – 679 с.
Лю Мартиновській
То не сонце затріпало крилами
І упало в пісок золотий…
Гей, і правду сказати несила мі,
А збрехати…
А ти…
. І
На зорі прокричали когути…
На зорі проскакали ми.
На підмо…
на підмо…
на підмогу йти!
Коню мій, коню!
Стреми!.
На зорі десь кричали, никали
І сміяли…
О, гей, мовчіть!
Там десь сонце, проколоте піками,
Умирає на синім мечі.
Ой, не сонце ж то! – серце птицею!
І не крик то – чаїне “киги”…
Коню мій, – капотить крівавицею,
Капотить на холодні сніги…
То вона – під’яремна, розп’ята –
То любов,
Моя перша любов…
Гей, мовчіть там, кого не прип’ято!
Друзі, агов!!
Попереду відтяті артерії,
А позаду:
липка імла.
Мої друзі, і дикі прерії,
Й синій піт з неживого чола…
Є безумні і є заплакані,
Але то не за свій живіт, –
Нам рвучко страшною атакою
Перекинути б навзнак світ.
Перекинути світ облудливий,
Розірвати оброть
Ми законні створіння, люди ми!
Хоч не люди у нас батьки.
Ми безумні на грізній виставі;
Без запросин прийшли на ню…
Проти в с і х – тільки серце розхристане,
Проти криці – всього лиш юнь.
Є прохмурі і є заплакані…
Але то не за свій живіт. –
І в атаку!.
В атаку!.
Атакою
Перекинути навзнак світ.
Поламати мечі п’ятирицею
(Не для слави, не ради звитяг)
І поставить над цею в ‘я з н и ц е ю
Малиновий, кривавий стяг.
В свою кров його фарбить будемо.
З своїх серць сплетемо вінки…
У атаку!!
В атаку!!
Люди ми.
Хоч не люди у нас батьки.
.
.
Присягали на тінь Ревашельову, –
Так. Несіть, донесуть до кінця
Під старою брудною шинелею
На любов і на смерть серця.
Поклянлись на мозоль порепаний,
Поклялись – так рушайте в путь.
Щоб юність на колір креповий
Без вагання за нюх обернуть.
Щоб планета – єдина матінка
І єдиний закон – любов!.
Осб оце в нас мета одна тільки,
Ось для цього юнацька кров.
Через душі, крізь темінь Крезову
Нумо, раз! Непокірний мій…
То струмить її кров по лезові,
То сльозина в куточку вій…
.
.
На зорі прокричаи когути.
На зорі проскакали ми.
На підмо…
На підмо…
На підмогу йти!
Коню, стреми!. ІІ
У шпиталі, обмотана марлею,
На тобі – не твоя голова…
Десь далеко-далеко армія
І так близько –
розбита брова.
І здавались чужими тепер ми, –
Ні привіту,
ні сліз,
ні думок
Там, де очі ясніли озерами,
Там, де брови були, як шнурок.
Вчора ще,
до лафету прикована,
Доливаючи кров’ю шолом,
За останній, за бій ризикований
Тріпотіла безбровим чолом.
Тріпотіла… Просила і кликала…
Обіцяла л ю б о в і п р и в і т:
“Будьте с м і л и м и!
Будьте в е л и к и м и!
У п е р е д!!
А н а з а д – і повік!.”
.
Пелюстками опали зів’ялені
Довгі вії до серця не в лад.
Десь горять бригантини запалені…
Нам повік не дістатись назад.
Не дістатись…
Хороша! Омріяна! –
П е р е м о г а!! Ти чуєш це, Лю?!
Я люблю тебе, димом овіяну,
І шість ран на тобі люблю.
Караваном грімливим, осяяним
Вирушати нам в край новий…
А над ким та й над ким же то зграями
Воронння припада й шумить?
То була не любов – прелюдія.
Ось тепер ми дійшли до мети!.
Гей, ніколи Твоїм я не буду,
Як не будеш моєю і Ти.
І чужі, і далекі тепера ми…
Ні привіту, ні сліз, ні думок.
Там, де очі ясніли озерами,
Там, де брови були, як шнурок.
.
Поєдналось з старим сьогодняшнє:
(Ну, а що я собі зроблю?)
Я люблю тебе юну, соняшу
І шість ран на тобі люблю.
Пам’ятаю: просила, кликала, –
Обіцяла любов і привіт…
Ось того я жадання не викинув
Перекинути навзнак світ. ІІІ
Дикий вихор… Корогви і шоломи…
Чорний стяг… А за ним голубий…
Та червоний не зрадим ніколи ми…
Навіть в цей семикутний бій.
Коливається світ у агонії…
Поспішає умерти живий…
Хтось у рани свої ж незагоєні
Ятаган наставляє свій…
Хто сказав: переможено? Хто-бо то?!
Хто початок прийняв за кінець?!
Не одну перемогу чоботом
Роздушило оте… крив’яне.
Хто тут свій і хто ворог і де іти, –
Чи по зорях, а чи по шликах?.
Ех, Вандея,
Вандея,
Вандея ти
У рудих, у брудних сіряках!
Закрутилась багнетом годована
(Бачу, й досі вони стремлять)…
Твої діти без ліку мордовані
І згвалтована тричі земля.
Закрутилась в пожежі без пам’яти,
Розгубилась і що… і куди…
А чи справді на молоха з нами йти,
А чи нас на рожно посадить.
Та й недаром віками крутила нас.
Закрутили в останню мить:
Гей, насунула міць неосилена,
У рейтузах на нас стремить.
То не гунни, не скити, не половці, –
То новий “золотий Тамерлан”…
На твоїх на полях, на околицях
Напосіли ворони орла…
Твої діти живими обскубані,
А батьки позбулися очей…
Ех, Вандея,
Вандея ти рубана
Під чужим і гербом, і мечем.
.
Дикий вихор. Корогви і шоломи…
Чорний стяг, а за ним голубий…
Та червоний не зрадим ніколи ми,
Навіть в цей семикутний бій. IV
І пройшли, пронесли не подолані
І встромили на чорнім шпилі.
Не один на коліна оволений,
Не один припадав до землі!
“Ми підем… Ми підем… Тільки де іти?
І кого за любов розстрілять?!”
Е-ех… “Вандея” ти –
Сама сміла і буйна земля. V
Скільки нас у цьому семикутньому
Полоскалось в крові і в сльозах…
Одиниці дійшли до майбутнього –
Тисячі не вернулись назад.
Бо була в них мета одна тілько
І єдиний кінечний шлях:
Щоб планета всім – рідна матінка,
Щоб любов – на твоїх полях…
Ось за це, за любов порепану
Свою юнь – злотопіняву юнь –
Без вагання на колір креповий,
На кістки
обернули за ню.
Не було, не було незабутнього…
Хто насподі –
не буде над…
Одиниці дійшли до майбутнього,
Тисячі не вернулись назад…
Хай і д е!. Вона знає, де іти.
Хай не ронить сльозу з очей…
Ех, Вандея…
Вандея…
Вандея ти
Під чужим
і гербом,
і мечем.
1928 .
Схожі твори:
- Багряний Іван Павлович Дівчині В час вечірній, час печальний Я Тебе чекаю в храм мій – У кімнаті сонця сальви І махорки тиміям… Ти прийди, моя далека, Через хащі вечорові, – Обернись хоч в тінь лелеки І розправ крилаті брови, Підніми очей зіниці, Підведи до сонця профіль… Ну, чого кричать так птиці, На хрести...
- Багряний Іван Павлович Розгром I Коли надходить ніч і сон утікає з очей, а напружені нерви гудуть і вібрують, як дроти на буремних роздоріжжях, тоді… Вона встає передо мною… Ольга… Вона встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім – до розпачу, до трагізму нерівнім!...
- Іван Багряний – Іван Павлович Лозов’ягін ІВАН БАГРЯНИЙ – ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК Іван Багряний вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-яких підкорень, компромісів. Коли останні...
- Багряний Іван Павлович Сад Гетсиманський Пропонований увазі читачів роман “Сад Гетсиманський” належить перу Івана Багряного – письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. Іван Багряний (1907 – 1963) зазнав сталінських репресій у 30-ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати з СРСР....
- Багряний Іван Павлович Рука Багряний І. П. Рука:(Оповідання) // Всесвіт. – 1928. – № 15. – С. 2-6. Чорна й репапа, ніби вузловата ріпа, щойно взята з морозу. Яків пильно розглядав її біля каганця, припухлу, тиснув лівою і сичав. З виразок повиступала кров. Намагався стулити пальці, а вони не сходились, ба навіть не розгинались...
- Багряний Іван Павлович Етюд Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. …Скриня з промоклого Слізьми каміння… Повна людей, стара прокопчена Муками скриня… А в грудях дим. В. Винниченко Чорні грати розпанахали небо. Червоно-рожеве воно тянуло, манило. Спішили білі лебеді-хмарки. За сонцем пливли радість, надії – за обрій. В камері...
- Багряний Іван Павлович Мадонна Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. У нашім раї на землі Нічого кращого немає – Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Т. Шевченко На станції шум завис під потолком зали… Наштрикнувся на люстри і у конвульсіях шелестів крильми, царапав замурзані барельєфи. День...
- Багряний Іван Павлович Міщаночка Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. – …На заводе в “X” Есть одна девчонка: И красится, и пудрится… Зубоскалит громко! – Це було написано на дверях завкому. Ще й карикатура намальована: якась сучасна міщаночка з “перепоночкою” (талія) як оса. З локонами, “фути-нути”. Це на...
- Багряний Іван Павлович “Заєць” Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. “Максимка” підлазив до станції. Двоє контрольних і кондуктор лазили з вагона в вагон. На ходу. А з другого боку стрибали на насип безбілетні. Спасались. Вистрибнувши, реготались в лице кондукторові. Малкашня. Той грозив услід кулаками і, лаючись, біг з...
- Багряний Іван Павлович Петро каменяр Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. Чорний від сажі, брудний від глини і рудий від цегли Петро йде по вулиці. – Павлуш-ша!. А Павлуша?!. – Р-риковсь-кої… Ех… – ти! Що?. – Я на вас чхать хотів… да!. – і для більшої переконаносты скріпив усе...
- Багряний Іван Павлович Гуляй-поле Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м’язах, В трісках… І навіть не крячуть ворони – Жахаються круки, минають здаля, – Шкіриться жаско, смердить земля. Смердить і душить фосфором і тротилом, Паленим м’ясом і динамітом… І вже...
- Багряний Іван Павлович Казка про лелек та Павлика-мандрівника Багряний І. Золотий бумеранг: Вірші, роман у віршах, сатира та ін. поезії / Упоряд., авт. передм. та приміток О. В. Шугай. – К.: Рада, 1999. – 679с. Так оце та Африка?! Так оце той вирій?! Ходить, ходить сонечко По пустелі сірій. Попереду – море, А позаду – гори, Межи ними...
- Багряний Іван ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Багряний Іван (1907-1963) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: романи “Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, повісті “Огненне коло”, “Маруся Богуславка”. Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов’ягін (2 жовтня 1907 р. – 25 серпня 1963 р.) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. Стара еміграція вийшла...
- Іван Багряний і його прозова спадщина Іван Багряний залишив нам велику спадщину – Твори різних жанрів: романи, повісті, публіцистику. Більшість з них написані за межами рідного краю і дійшли до нас вже після того, як на Україні з’явилися перші паростки демократії. Серед спадщини найбільшої популярності здобули романи, які почали вивчати і в школі. Серед них –...
- Тигролови – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) “Тигролови” Іван Багряний залишив чималий творчий доробок, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були “Тигролови” (написаний 1944 р. як “Звіролови”, 1946 р. перевидані під назвою “Тигролови”), перекладені німецькою та видані в місті Кельні. Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє...
- Іван Багряний – один із найталановитіших із письменнинів-емігрантів До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці...
- Скорочено ТИГРОЛОВИ – ІВАН БАГРЯНИЙ Частина перша Розділ перший. Дракон Поверхнею землі, дихаючи полум’ям, повзе страшна потвора – величезний дракон… Але це не дракон, а всього лише потяг, хоча і не менш страшний. У ньому шістдесят коробок-вагонів, попереду його тягне надпотужний паротяг “Йосиф Сталін”, а позаду штовхає не менш потужний “Фелікс Дзержинськкй”. Це йшов ешелон...
- Тигролови – ІВАН БАГРЯНИЙ Скорочено Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали на місце, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з вітчизни пораділи за...
- Сад Гетсиманський – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) “Сад Гетсиманський” Роман “Сад Гетсиманський” оснований на фактах майже дворічного перебування автора під слідством в харківських тюрмах. За біблійною легендою Гетсиманський сад – місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Тихий, гарний сад, який став душевною опорою для Христа, е разючим контрастом до жахливої дійсності,...
- Іван Багряний – один із найталановитіших із когорти письменнинів-емігрантів До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці...