Багряний Іван Павлович Розгром
I
Коли надходить ніч і сон утікає з очей, а напружені нерви гудуть і вібрують, як дроти на буремних роздоріжжях, тоді…
Вона встає передо мною… Ольга…
Вона встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім – до розпачу, до трагізму нерівнім! – двобої; покоління сміливого і затятого в понурій рішеності, і непримиренного в своїй трагічній, неупокореній гордості. Вона встає, як саме це покоління, розіп’яте на перехрестях Історії…
Це Вона!. І
Натягнуті нерви вібрують і гудуть, її образ обертається в зливу, в сліпучу, мерехтливу повінь облич, рухів, подій, нездійсненних мрій і сподівань і здійснених мук, стогонів… вогню… і крови… Вогненна повінь, вибухнувши раптово, розливається, мов лявіна з воскреслого вулкану “Вчорашнього”, гуготить шалено, спалюючи мряковиння рефлексій “Сьогоднішнього” – мряковиння ницости й фарисейства, спекулятивної метушні й духовного ліліпутства… Воно береться попелом і опадає.
Тріюмфально, крізь цей туман межичасся, змиваючи, як Фенікс,
…Душа покоління… Це ж їхня душа – отих “сильних, як леопард”, суворих, як камінь, і “вільних, як Воля”… і звичайних, як чорна земля…
Повінь миготить і клекоче… Виламуючись з-під кори утоми і забуття, вибухаючи в найменших заломинах мізку, вона плине нестримним сліпучим потоком і гуготить серед глупої ночі, – з мукою, з болем прагнучи вирватись геть і прокотитись світами, як виклик, як протест, як постріл у очі сліпих і байдужих, як вогненне слово трагічноі і великої правди.
Та ба… Оглух до нас світ…
Під склепінням повік завивається усміх, і хтось салютує з хаосу похмуро і гордо:
– “Галльо!.”
То хтось зухвалий повертав лице, маршуючи крізь сніги і пустелі, крізь згарища й дим, крізь громи і полум’я, – повертає лице і дружньо й з призирством махає рукою:
– “Нехай…” – і затято заламує брови. Тремтять… То напружені нерви тремтять і гудуть, як дроти, що женуть крізь безлюддя степів, крізь імлу і тумани, розгойдані бурею. І тремтить перетруджене серце. І закипає жалем, і закипає гнівом на цій карколомній параді безглуздої епохи. І спалахує вогнем упертости помноженої на розпач. І зацвітає цвітом похмурої гордости і зневаги. II
Я бачу їх…
В затятім мовчанні і в стогонах, в пилу і в вогненних віхолах, в мертвих снігах і в громі експльозій, в пласкій всеубиваючій буденщині і в апокаліптичному грохоті безглуздої і жорстокої епохи – вони маршують… Пошарпані незгодами, скалічені тортурами, обплутані мряковинням брехні і зневаги, заляпані харкотинням злоби, вони маршують, уперто наставивши чоло проти вітру і міцно стиснувши щелепи. Маршують по всіх велетенських просторах своєї і чужої землі, похитуючись під перехресними ударами…
Вони маршують, задивлені в себе і в світ, гордо і призирливо – по безконечних етапах Сибіру, Колими і Евразії… По одиночних і масових камерах тюрем і казематів (десять кроків вперед, десять кроків назад, закусивши губи і зломивши брови)… По підземних штольнях і лабіринтах каторги… По греблях, віядуках і котлованах будованих і багатьох ще не початих Біломорканалів та БАМ-ів… По сходах катівень забризканих власною кров’ю… По чужих шляхах чужої війни… В чужих шинелях чужих армій… В колонах полонених… В людському інтернаціональному звалищі… В задротованих кошарах концентраків…
Похитуючись під ударами, вони не хочуть зламатись, – падають і знову встають, і уперто йдуть, – тримаються. Зціпивши зуби. Запалені невгасимою вірою в поразку безглуздя, в світле прийдешнє – в ту мить, коли нарешті виб’є їхня година і настане час історичного реваншу, час розплати і час їхнього таки тріюмфу. Вони вірять. І вони прагнуть. І та віра, і те пекельне бажання, і та іскра гордої мужньости, що невгасимо тліє під найпотворнішими нашаруваннями, – не дає їм загинути, веде крізь найтяжчі іспити, опанцеровує проти страждань які переступають межі можливого, і підносить гордо чоло, зберігаючи на нім материнське благословення.
І вони не тонуть. І вони в вогні не горять.
Це вони.!. Живучі, як леопард, і сильні, як леопард. Сильні духом і витривалі тілом. Стійкі, як чорна земля. І вільні, як Воля, гордим своїм серцем.
Це нове покоління моєї Вітчизни. Покоління всіма ігнороване, цілим світом перекреслюване і все ж таки реальне й незнищиме. Серце їхнє, як наснажений гнівом вулкан. Розум їхній – як лезо меча. Руки їхні – як залізні кліщі екскаватора в шрубах мозолів і в чорних шматочках землі. І воля їхня – як той булат, викована тяжким молотом епохи, що потовк і потрощив геть скло й череп’я, а викував і вигартував сталь.
Вони мовчазні, але їм належить майбутнє.
Це покоління витримало всі проби і стоїть понад страхом смерти, прикриваючи грудьми пошарпаний бурями стяг в бризках крови перших хоробрих, пориваючись таки його розгорнути до великого бою.
З усіх точок земної кулі, з усіх прірв і баюр, нахиливши уперто голови, вони пориваються до одної точки, вони звернені до неї зором, вони стремлять до неї серцем. І ім’я їй – Вітчизна, зібрана в одному гордому слові.
Ідучи по світах, я відчуваю їх поруч, я відчуваю їх подих, я відчуваю їх голос, я дивлюся їм в очі, я читаю їхній усміх – і окрилене серце закипає снагою. Втома і розпач обертається в гнів і вогонь. Упавши, я знову підвожусь і йду… Йду… Уперто зціпивши зуби… Крізь хаос і безглуздя. Крізь мряковиння мерзости й підлоти. Наставившись зором понад усім на них…
Біль їхніх страждань і полум’я їхньої правди присвічує мені в цім страшнім мряковинні.
Осанна вам!. Осанна вам – безіменні герої і мученики. Вам – кинені історією і цілим світом напризволяще й наругу. Через муки і смерть, через остракізм, призирство і зраду, через мряковиння ницости і братовбивства й через “анатему” клікуш і фарисеїв, через тяжку Голготу – час вашого тріюмфу гряде.
Все ж таки він гряде! III
Приходить ніч – і сон утікає з очей. Я змикаю їх – накриваю тяжкими повіками. Я заслоняю вогонь, що пече їх і сліпить з середини, – і не можу його заслонити.
Напружені нерви вібрують і дзвенять. Дзвенять, як дроти на роздоріжжях Вітчизни, утікаючи в далину, заткану маревом. Дзвенять, як ті сосни з пекучих новель трагічного герольда великого “Завтра”, – буревісника й вчителя. Дзвенять, як ціла трагічна і жаска моя епоха… Вібрують, як ціла моя Вітчизна в громах і експльозіях, і в тиші зловісного передгроззя, чорного межичасся…
Перед внутрішнім зором, як в сліпучім калейдоскопі, пропливають марева… Не марева – документальні і тим потрясаючі фільми, блискучий хаос, ім’я якому “Історія”… Так, вже Історія, вчорашній день моєї Вітчизни… А в нім – моє покоління. Моє зацьковане, моє стероризоване, обложене трикутником смерти, здане на самого себе, поставлене віч-на-віч перед апокаліптичними ворожими силами без виглядів не тільки на перемогу, а навіть на збереження, і все ж таки зухвале моє покоління. Зухвале трагічною зухвалістю приреченого і уперте безоглядністю протестуючого…
Фільми біжать сліпучим хаосом – паралельно, навскіс і зустрічно, напливаючи й перетинаючись блискавично-мінливими кадрами. Вони товпляться, налізають один на один… І годі вправити все те в систему. Це повінь. Вона плине з гуготом десь з макабричної темряви й щезає в темряві, в чорнім проваллі. І лише потрапивши в поле прожектора – в сяйво гарячкового внутрішнього зору, враз загоряється блиском, мерехтить і вирує, спадає каскадом подій, деталів, облич…
Епоха… Вибігає деталями й ударяє ними сліпуче, нагромаджує, монтує з них цілість… Та й знов розсипається виром.
Схожі твори:
- Багряний Іван Павлович Міщаночка Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. – …На заводе в “X” Есть одна девчонка: И красится, и пудрится… Зубоскалит громко! – Це було написано на дверях завкому. Ще й карикатура намальована: якась сучасна міщаночка з “перепоночкою” (талія) як оса. З локонами, “фути-нути”. Це на...
- Багряний Іван Павлович Сад Гетсиманський Пропонований увазі читачів роман “Сад Гетсиманський” належить перу Івана Багряного – письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. Іван Багряний (1907 – 1963) зазнав сталінських репресій у 30-ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати з СРСР....
- Іван Багряний – Іван Павлович Лозов’ягін ІВАН БАГРЯНИЙ – ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК Іван Багряний вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-яких підкорень, компромісів. Коли останні...
- Багряний Іван Павлович Етюд Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. …Скриня з промоклого Слізьми каміння… Повна людей, стара прокопчена Муками скриня… А в грудях дим. В. Винниченко Чорні грати розпанахали небо. Червоно-рожеве воно тянуло, манило. Спішили білі лебеді-хмарки. За сонцем пливли радість, надії – за обрій. В камері...
- Багряний Іван Павлович Мадонна Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. У нашім раї на землі Нічого кращого немає – Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Т. Шевченко На станції шум завис під потолком зали… Наштрикнувся на люстри і у конвульсіях шелестів крильми, царапав замурзані барельєфи. День...
- Багряний Іван Павлович Вандея Багряний І. П. Золотий бумеранг: Вірші, роман у віршах, сатира та ін. поезії / Упоряд., авт. передм. та приміток О. В. Шугай. – К.: Рада, 1999. – 679 с. Лю Мартиновській То не сонце затріпало крилами І упало в пісок золотий… Гей, і правду сказати несила мі, А збрехати… А...
- Багряний Іван Павлович Рука Багряний І. П. Рука:(Оповідання) // Всесвіт. – 1928. – № 15. – С. 2-6. Чорна й репапа, ніби вузловата ріпа, щойно взята з морозу. Яків пильно розглядав її біля каганця, припухлу, тиснув лівою і сичав. З виразок повиступала кров. Намагався стулити пальці, а вони не сходились, ба навіть не розгинались...
- Багряний Іван Павлович Дівчині В час вечірній, час печальний Я Тебе чекаю в храм мій – У кімнаті сонця сальви І махорки тиміям… Ти прийди, моя далека, Через хащі вечорові, – Обернись хоч в тінь лелеки І розправ крилаті брови, Підніми очей зіниці, Підведи до сонця профіль… Ну, чого кричать так птиці, На хрести...
- Багряний Іван Павлович “Заєць” Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. “Максимка” підлазив до станції. Двоє контрольних і кондуктор лазили з вагона в вагон. На ходу. А з другого боку стрибали на насип безбілетні. Спасались. Вистрибнувши, реготались в лице кондукторові. Малкашня. Той грозив услід кулаками і, лаючись, біг з...
- Багряний Іван Павлович Гуляй-поле Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м’язах, В трісках… І навіть не крячуть ворони – Жахаються круки, минають здаля, – Шкіриться жаско, смердить земля. Смердить і душить фосфором і тротилом, Паленим м’ясом і динамітом… І вже...
- Багряний Іван Павлович Петро каменяр Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. Чорний від сажі, брудний від глини і рудий від цегли Петро йде по вулиці. – Павлуш-ша!. А Павлуша?!. – Р-риковсь-кої… Ех… – ти! Що?. – Я на вас чхать хотів… да!. – і для більшої переконаносты скріпив усе...
- Багряний Іван Павлович Казка про лелек та Павлика-мандрівника Багряний І. Золотий бумеранг: Вірші, роман у віршах, сатира та ін. поезії / Упоряд., авт. передм. та приміток О. В. Шугай. – К.: Рада, 1999. – 679с. Так оце та Африка?! Так оце той вирій?! Ходить, ходить сонечко По пустелі сірій. Попереду – море, А позаду – гори, Межи ними...
- Багряний Іван ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Багряний Іван (1907-1963) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: романи “Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, повісті “Огненне коло”, “Маруся Богуславка”. Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов’ягін (2 жовтня 1907 р. – 25 серпня 1963 р.) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. Стара еміграція вийшла...
- Один із документів епохи (за романом “Сад Гетсиманський”) ІВАН БАГРЯНИЙ ІВАН БАГРЯНИЙ Один із документів епохи (за романом “Сад Гетсиманський”) Класик української літератури Володимир Винниченко у своєму листі до Івана Багряного писав: “Велике спасибі Вам… за книгу. Вона – великий, вопіющий і страшний документ”. Мова в листі йшла про роман Івана Багряного “Сад Гетсиманський”. Ця книга вийшла за сприяння Володимира...
- Тигролови – ІВАН БАГРЯНИЙ Скорочено Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали на місце, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з вітчизни пораділи за...
- Тигролови – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) “Тигролови” Іван Багряний залишив чималий творчий доробок, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були “Тигролови” (написаний 1944 р. як “Звіролови”, 1946 р. перевидані під назвою “Тигролови”), перекладені німецькою та видані в місті Кельні. Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє...
- ТИГРОЛОВИ – ІВАН БАГРЯНИЙ – ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ 11 клас ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ ІВАН БАГРЯНИЙ ТИГРОЛОВИ Роман (Скорочено) ЧАСТИНА ПЕРША РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ДРАКОН Дихаючи полум’ям і димом, дракон летів на схід. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали...
- Скорочено ТИГРОЛОВИ – ІВАН БАГРЯНИЙ Частина перша Розділ перший. Дракон Поверхнею землі, дихаючи полум’ям, повзе страшна потвора – величезний дракон… Але це не дракон, а всього лише потяг, хоча і не менш страшний. У ньому шістдесят коробок-вагонів, попереду його тягне надпотужний паротяг “Йосиф Сталін”, а позаду штовхає не менш потужний “Фелікс Дзержинськкй”. Це йшов ешелон...
- Життєвий і творчий шлях – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) Життєвий і творчий шлях Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший письменник-емігрант з Радянського Союзу. Українська інтелігенція так званої “старої” еміграції виїхала за кордон під час національно-визвольного руху 1917-1920-х pp., а Іванові Багряному довелось “жити під окупантом”. Іван Багряний народився 2...
- Сад Гетсиманський – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) “Сад Гетсиманський” Роман “Сад Гетсиманський” оснований на фактах майже дворічного перебування автора під слідством в харківських тюрмах. За біблійною легендою Гетсиманський сад – місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Тихий, гарний сад, який став душевною опорою для Христа, е разючим контрастом до жахливої дійсності,...