Багряний Іван Павлович Гуляй-поле
Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах,
Потоптане, смертю розоране,
В бомбових кратерах і черепах,
В гільзах,
В ожугах,
В м’язах,
В трісках…
І навіть не крячуть ворони –
Жахаються круки, минають здаля, –
Шкіриться жаско, смердить земля.
Смердить і душить фосфором і тротилом,
Паленим м’ясом і динамітом…
І вже не збагнеш тут, де ж було тіло?!
Де були очі?! Де ж тут могили?!
Де матері, а де діти!?
В смерчах землі, в гекатомбах руїн,
В чорних роздзяплених кратерах
Від дітей, від
І не плаче мати, і не тужить дзвін,
І ніхто вже їх не збиратиме.
Не пригорне їх вітер – лиш сажа сама.
Брат брата не знайде, і сестер нема.
І дітям уже матерів не знайти.
І навіть не знати, де ж ставить хрести? –
Піроксиліновий сморід і пил.
Мільйони мерців обійшлись без могил.
Розметані кості згниють без хреста…
Гей, ти ж, Земля моя золота!
Перед ким, перед чим завинила єси?
І яких не кормила ще круків!?
Та і хто не знущався з твоєї краси?!
І яких бракувало ще Юдиних сил,
Щоб і кості дідівські піднесли з могил
Й перемішали
Мовчить Гуляй-Поле, мовчить Гуляй-Поле,
Спалене хтивістю й зрадою Юдиною,
І лежать його діти – лежать соколи…
І ніхто не скаже ніколи-ніколи,
Що й вони, що й вони ж були люди.
Гей, і були люди – горді орли!
Тільки ж прості й не лукаві були.
О ви, що цей келих страшний піднесли,
Чи самі ж ви його пили?!
Не тужить дівчина, не плаче сестра,
І рук не ламає матуся стара, –
Одплакали доста – не чути ніде.
Ні вітер не віє, ні крук не паде.
І пташка тужлива тікає також…
Гей, ти. Земле моя!
За що ж!?
За те, що Ти дика була і плідна,
Ясна, як червона калина,
За те, що Ти сонцю близька і рідна
І мила, як тая дівчина!
За те, що Ти в злиднях росла, а цвіла!
Що Волі вітчизною завжди була.
Грімлива, співливая Земле моя! –
Хто ж розсудить!? Який судія!?
Мовчить Гуляй-Поле, жаске і руде.
А стрілка помалу іде та й іде…
Хай іде. Хай стікає жалоби мить.
Хай жахтить ця земля й мовчить.
Нехай неминучість присуд веде.’
Хай стрілка до риски йде, –
Аж поки не стане на грані отій,
Що стоїть Страшний Суд на ній,
Аж поки не крикне хтось в мряці страшній
Жаске й невблаганне – “СТІЙ!!!”
Схитнулись тумани, як фата-моргана.
Хтось уже кличе. Десь уже манить…
Вже вітер жалобу відбув, і встає,
І хмару несе, як знамено своє.
Вже вітер шумитиь і полин гуде…
… Хтось там понурний, мов тінь, іде, –
Ступає задумливий і мовчазний
В кереї своїй бойовій.
І кінь десь, засідланий, кований вже,
Пряде одним вухом і тоскно ірже,
І оком кривавим у ніч позира…
То не тінь – то страшна мара.
Встає від розритих могил і руїн,
Іде Гуляй-Поле – проходить один.
Іде мовчазний і блідий, мов туман, –
Грізний,
страшний отаман.
Іде отаман по руїнах, мов тінь.
Ступа на уламках усіх поколінь.
Над кратером чорним понуро стає.
Рукою затримує серце своє.
Торкає ногою три черепи він –
І чорний,
і жовтий,
і білий один:
… Прапрадід був,
Прадід…
І син…
Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! –
Як буряне море, кипіло й гуло.
Були в нього діти, гей, були соколи!
І не було сили такої ніколи,
Щоб скорило, щоб їх знесло.
Три черепи повні сирої землі…
Секунди біжать у їдучій імлі –
Стрілка іде до своєї мети…
Та ніщо не виповнює пустоти.
Марево блідне, хистке, як омана, –
Фата-моргана, фата-моргана.
Вітер шумить. І полин гуде.
І кінь ірже…
Та ніхто не йде!
Не чує ніхто і не бачить його,
Мов немає роду того!
Мов немає вже гордих,
лиш ниці й покірні, –
Нікчемні пророки, і брехуни,
Дрібненькі політики й говоруни,
І паралітики… – лише вони –
Продані, зраджені і невірні.
Меч не тримається в їхній руці,
І переляк на лиці.
О, де Ти, Мужній, Простий і Великий –
Благословенний на меч і бої!?!.
Вибухають воплем, вибухають криком, –
Ждуть Тебе сироти твої, й каліки,
Й невідомщені малята твої!
Удар громами. Смерчем прийди.
І поведи!
І поведи…
О, де Ти, Грізний, Страшний, Непоборний!?
Як Бог, Вогнеликий! Як земля, Чорний!
Меч Правосуддя! Кара Господня! –
Де ж Ти –
Меснику всенародний!?!
Безжалісний, і невблаганний,
І безрозсудний, і предковічний.
Із всіх жорстоких єдино правий!
Страшний,
Апокаліптичний!
Неповинная кров – клятьба Твоя.
Ти – єдиний з усіх Судія.
Тінь Твоя ходить. Вітер гуде…
Іде по кістках він.
Іде…
Іде!!!
(Стрілка доходить своєї межі). –
Ходою тяжкою іде, мов чужий,
Вдивляється мовчки до серця свого, –
Дивиться вглиб – і не бачить його, –
В муках, в вогні обернулось в такий
Камінь
Обсмалений і тяжкий.
Він виходить на дике бескиддя руїн.
Мов чорний орел, позирає один.
Вітер керею йому роздима…
– Нема!. Ще орлят нема…
Ще лежать між розритих дідівських могил.
Ще ковтають глину, сльози і пил.
Ще їх не окрилив відчай і гнів
Для страшносудних боїв.
Келих не повен. Ще крапля паде.
Ще стрілка До риски своєї іде…
Він пестить ефес і жде:
… Вам мало на світі сиріт і калік?!?
Гряде ж
М І Й!
Р І К!!
І свисне Він так, що туман впаде.
Застогне земля і загуде.
Задвигтить Гуляй-Поле небачено ще.
І – лявіна потече, –
Невблаганна. Безодвічна.
Страшна. Апокаліптична.
І приб’ють вони серце, мов стяг, на стовпі…
І встануть каліки… І встануть сліпі…
І кинуться юні… Мужні… Старі…
І сестри згвалтовані, і матері…
І дитя подаватиме кріс і набій
В цей святий, страшносудний бій…
Прокотиться смерч.
Й не поможе ні “Боже мій!”,
І не врятує “Пробі” повалених ниць…
Гей, відміряно ж буде та й мірою гожою!
Загатяться кратери кістками ворожими,
Черепами грабіжників і дітовбивць.
Над головами гвалтівників і паскуд
Довготерпеливі довершать Суд.
І розвіють пил. І розвіють прах.
І ляжуть самі на чужих кістках.
І вітер над ними, як щит, приб’є –
Як Меч Правосуддя – ім’я Твоє.
Лежатимуть так, щоб колись розцвісти.
Лежатимуть всі. І над всіми – Ти
І серце Твоє. І не візьме їх тлінь –
Офіруваних
В ім’я поколінь.
Пливтимуть світи мимо серця Твого.
Цвістиме чебрець. І не буде того,
Хто б Тебе осудив за діла Твої, –
Такого
Нема судії!
А якщо десь є – убий і його!
Щоб знав міру горя Твого.
Пливтимуть світи мимо серця Твого.
Густиме над маками соняшний гонг.
І густиме в віках Твоє ім’я –
Єдиний, найбільший з усіх Судія!
Благословенний. Могутній, як ниви і синь.
Вічний
В с е р ц я х п о к о л і н ь!
Січень, 1944 р. Тернопіль.
Схожі твори:
- Багряний Іван Павлович Рука Багряний І. П. Рука:(Оповідання) // Всесвіт. – 1928. – № 15. – С. 2-6. Чорна й репапа, ніби вузловата ріпа, щойно взята з морозу. Яків пильно розглядав її біля каганця, припухлу, тиснув лівою і сичав. З виразок повиступала кров. Намагався стулити пальці, а вони не сходились, ба навіть не розгинались...
- Багряний Іван Павлович Вандея Багряний І. П. Золотий бумеранг: Вірші, роман у віршах, сатира та ін. поезії / Упоряд., авт. передм. та приміток О. В. Шугай. – К.: Рада, 1999. – 679 с. Лю Мартиновській То не сонце затріпало крилами І упало в пісок золотий… Гей, і правду сказати несила мі, А збрехати… А...
- Багряний Іван Павлович Розгром I Коли надходить ніч і сон утікає з очей, а напружені нерви гудуть і вібрують, як дроти на буремних роздоріжжях, тоді… Вона встає передо мною… Ольга… Вона встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім – до розпачу, до трагізму нерівнім!...
- Багряний Іван Павлович Дівчині В час вечірній, час печальний Я Тебе чекаю в храм мій – У кімнаті сонця сальви І махорки тиміям… Ти прийди, моя далека, Через хащі вечорові, – Обернись хоч в тінь лелеки І розправ крилаті брови, Підніми очей зіниці, Підведи до сонця профіль… Ну, чого кричать так птиці, На хрести...
- Багряний Іван Павлович Етюд Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. …Скриня з промоклого Слізьми каміння… Повна людей, стара прокопчена Муками скриня… А в грудях дим. В. Винниченко Чорні грати розпанахали небо. Червоно-рожеве воно тянуло, манило. Спішили білі лебеді-хмарки. За сонцем пливли радість, надії – за обрій. В камері...
- Багряний Іван Павлович Сад Гетсиманський Пропонований увазі читачів роман “Сад Гетсиманський” належить перу Івана Багряного – письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. Іван Багряний (1907 – 1963) зазнав сталінських репресій у 30-ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати з СРСР....
- Багряний Іван Павлович Міщаночка Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. – …На заводе в “X” Есть одна девчонка: И красится, и пудрится… Зубоскалит громко! – Це було написано на дверях завкому. Ще й карикатура намальована: якась сучасна міщаночка з “перепоночкою” (талія) як оса. З локонами, “фути-нути”. Це на...
- Багряний Іван Павлович “Заєць” Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. “Максимка” підлазив до станції. Двоє контрольних і кондуктор лазили з вагона в вагон. На ходу. А з другого боку стрибали на насип безбілетні. Спасались. Вистрибнувши, реготались в лице кондукторові. Малкашня. Той грозив услід кулаками і, лаючись, біг з...
- Іван Багряний – Іван Павлович Лозов’ягін ІВАН БАГРЯНИЙ – ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК Іван Багряний вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-яких підкорень, компромісів. Коли останні...
- Багряний Іван Павлович Мадонна Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. У нашім раї на землі Нічого кращого немає – Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Т. Шевченко На станції шум завис під потолком зали… Наштрикнувся на люстри і у конвульсіях шелестів крильми, царапав замурзані барельєфи. День...
- Багряний Іван Павлович Петро каменяр Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. Чорний від сажі, брудний від глини і рудий від цегли Петро йде по вулиці. – Павлуш-ша!. А Павлуша?!. – Р-риковсь-кої… Ех… – ти! Що?. – Я на вас чхать хотів… да!. – і для більшої переконаносты скріпив усе...
- Багряний Іван Павлович Казка про лелек та Павлика-мандрівника Багряний І. Золотий бумеранг: Вірші, роман у віршах, сатира та ін. поезії / Упоряд., авт. передм. та приміток О. В. Шугай. – К.: Рада, 1999. – 679с. Так оце та Африка?! Так оце той вирій?! Ходить, ходить сонечко По пустелі сірій. Попереду – море, А позаду – гори, Межи ними...
- Скорочено ТИГРОЛОВИ – ІВАН БАГРЯНИЙ Частина перша Розділ перший. Дракон Поверхнею землі, дихаючи полум’ям, повзе страшна потвора – величезний дракон… Але це не дракон, а всього лише потяг, хоча і не менш страшний. У ньому шістдесят коробок-вагонів, попереду його тягне надпотужний паротяг “Йосиф Сталін”, а позаду штовхає не менш потужний “Фелікс Дзержинськкй”. Це йшов ешелон...
- Іван Багряний – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ Іван Багряний (1906-1963) Іван Павлович Лозов’ягін (справжнє прізвище письменника, що походить від зрусифікованого – Лозов’яга) народився 2 жовтня (за старим стилем 19 вересня) 1906 року в місті Охтирка в родині робітника-муляра. Початкову освіту він здобув у рідному місті, 1922 року закінчив Краснопільську художньо-керамічну школу. З 1922 по 1926...
- Іван Багряний і його прозова спадщина Іван Багряний залишив нам велику спадщину – Твори різних жанрів: романи, повісті, публіцистику. Більшість з них написані за межами рідного краю і дійшли до нас вже після того, як на Україні з’явилися перші паростки демократії. Серед спадщини найбільшої популярності здобули романи, які почали вивчати і в школі. Серед них –...
- Життєвий і творчий шлях – Іван Багряний Іван Багряний (1906-1963 pp.) Життєвий і творчий шлях Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший письменник-емігрант з Радянського Союзу. Українська інтелігенція так званої “старої” еміграції виїхала за кордон під час національно-визвольного руху 1917-1920-х pp., а Іванові Багряному довелось “жити під окупантом”. Іван Багряний народився 2...
- Іван Багряний – один із найталановитіших із письменнинів-емігрантів До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці...
- Іван Багряний – один із найталановитіших із когорти письменнинів-емігрантів До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці...
- Багряний Іван ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Багряний Іван (1907-1963) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: романи “Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, повісті “Огненне коло”, “Маруся Богуславка”. Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов’ягін (2 жовтня 1907 р. – 25 серпня 1963 р.) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. Стара еміграція вийшла...
- Один із документів епохи (за романом “Сад Гетсиманський”) ІВАН БАГРЯНИЙ ІВАН БАГРЯНИЙ Один із документів епохи (за романом “Сад Гетсиманський”) Класик української літератури Володимир Винниченко у своєму листі до Івана Багряного писав: “Велике спасибі Вам… за книгу. Вона – великий, вопіющий і страшний документ”. Мова в листі йшла про роман Івана Багряного “Сад Гетсиманський”. Ця книга вийшла за сприяння Володимира...