Автор і його герой у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Автор-персонаж; автор-оповідач;
Автор – ліричний герой, що розповідає про себе, своїх переживаннях, поглядах, житті.
Із численних ліричних відступів (“мрійлива частина”, за словами Бестужева) складається подання про характер Автора, його напрямі думок, переживаннях, зміні його особистості.
Квіти, любов, Село, ледарство, Полючи! Я відданий вам душею. Завжди я радий відзначити різниця Між Онєгіним і мною.
В I главі Автор дає випадний нарис історії російського театру, коли акторки здавалися Авторові “богинями” . Опис туалету
В II главі, описуючи зовнішність Ольги, Автор зауважує, що подібний портрет красуні легко виявити в будь-якому сучасному романі. Такий ідилічний образ Автор і сам колись любив, але “набрид він мені безмірно”. Повідавши типову історію життя сімейства Ларіних, Автор доходить висновку про постійну повторюваність подій і доль і невідворотності смерті:
Прийде, прийде й наш час, И наші онуки в добру годину З миру витиснуть і нас!
В III главі Автор відкрито виражає свою симпатію й співчуття Тетяні.
Тетяна,
З тобою тепер я сльози ллю…
В IV главі Автор ділиться своїми спостереженнями про світську дружбу. “Уже ці мені друзі! Про їх недарма згадав я”. Друг виявляється зрадником, тому “Праць дарма не гублячи, / Любите самого себе”.
В VI главі Автор як би “втрачає” нитку оповідання, міркуючи про власному минулому, сьогоденні й майбутньому.
Мрії, мрії! де ваша насолода? Ужель і впрямь і справді Без елегійних витівок Весна моїх промчалася днів?..
На початку VIII глави Автор стає майже центральним персонажем роману. Він згадує про початок своєї літературної діяльності:
У ті дні, коли в садах Ліцею Я безтурботно розцвітав… Біля вод, що сіяли в тиші, Бути Муза стала мені.
Для Автора характерне відчуття життя як свята, поетичне сприйняття життя для нього пов’язане із творчістю. Творчість поєднує поета з миром:
У глухомані звучніше голос лирный, Живее творчі сни.
Автор представляє Онєгіна в якості свого “доброго приятеля”, уточнює обставини свого знайомства з ним:
Умов світла скинувши тягар,
Як він, відставши від суєти,
З ним подружився я в той час.
В Онєгіні Автора залучають “ненаслідувальна чудність, різкий охолоджений розум”. І той і іншої пізнали “страстей гру”, “в обоє серць жар згас”, “обох очікувала злість Сліпої Фортуни й людей”. Подобаються Авторові й уміння Онєгіна вести “уїдлива суперечка”, його жовчні жарти й похмурі епіграми; не раз бродили вони світлими літніми ночами по заснулій столиці, стояли над дрімаючою Невою. Разом з Онєгіним Автор збирався подорожувати по “далеких країнах”, але з волі случаючи вони розійшлися (Онєгін виїхав вступати в спадкування маєтком).
У той же час Автор протиставляє себе Онєгіну.
Для Онєгіна Природа – лише одне з ланок у ланцюзі зміни занять і способу життя. Автор по-справжньому любить природу (“Я був породжений для життя мирної, для сільської тиші…”).
В Автора відношення до театру захоплене (“Чарівний край!..”), в Онєгіна – світське.
Вони по-різному ставляться до любові. Для Онєгіна це “наука страсті ніжної”. Автор, як і “всі поети – любові мрійливої друзі”.
Важлива різниця й у їхньому відношенні до літератури. Автор говорить про героя: “Хотів писати – але праця завзятий йому був тошен…”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)