АРТЮР РЕМБО
АРТЮР РЕМБО
(1854-1891)
“Проклятими поетами” назвав Поль Верлен себе, Рембо та інших представників свого покоління у книзі, яку так і назвав: “Прокляті поети”.
Творче життя Артюра Рембо було дуже коротким. Весною 1873 року, зневірившись у поезії, він вирішив більше ніколи не писати. Йому було 19 років. Друга половина життя пройшла у поневіряннях по Європі та в марних спробах розбагатіти. Його вже не цікавили ні слава, ні визнання. Він повернувся у Францію тяжко хворим. Запис у книзі Марсельської лікарні свідчить, що 10 листопада 1891
Трагічна доля Артюра Рембо, масштаб його таланту, несподіване рішення відмовитися від поезії сприяли виникненню численних легенд. А істина в тому, що це був поет милістю Божою.
Коли Артюр Рембо у вересні 1871 року після недовгого листування з Полем Верленом приїхав до Парижа з рідного Шарлевілля, він уже був автором багатьох віршів. Особливе місце серед його творів належало віршам політичним (“Руки Жанни-Марі”, “Париж заселюється знову”), що відбивали революційні настрої по-ета. 1871 рік – це рік Паризької комуни. Рембо став свідком її поразки. Наступ реакції
Яскравими зразками символістської лірики Рембо є вірші “Голосівки” і “П’яний корабель”. У “Голосівках” Рембо визначає колір голосних звуків. Здійснюючи цей художній експеримент, він орієнтується на вірш Шарля Бодлера “Відповідності”. “Король поетів” (саме так Рембо називав Бодлера) стверджував, “що звук, запах, форма, колір” створюють єдність і між ними існує відповідність. Цієї єдності намагались досягти символісти для вираження того, що неможливо передати словами, для створення образу – символу.
У вірші “П’яний корабель” ліричне “я” – це “я” корабля, який став вільним від керма та екіпажу і мандрує безмежними просторами океану. Рембо знаходить яскраві, свіжі слова для створення несподіваних образів, фантастичних морських пейзажів, використовує непоетичну лексику, сміливо вплітає у словесну тканину вірша просторіччя. “П’яний корабель” – символ визволення від звичайного життя та узвичаєного бачення світу.
Найважливіша праця символістського періоду Рембо – книга віршів у прозі “Осяяння” (1872-1873). Назву книги – “Les Illuminations” – можна тлумачити по-різному: і “Кольорові картинки”, й “Осяяння з іншого світу”. Верлен назвав “Осяяння” “феєричними пейзажами”. Рембо не розповідає, а лише натякає, добирає метафори на основі складних зорових асоціацій, створює фантастичні образи, які не можуть бути дешифровані, зрозумілі; вони вражають, приголомшують. Ось вірш у прозі з циклу “Фрази”:
Я натягнув мотузки від дзвіниці до дзвіниці,
Гірлянди від вікна до вікна,
Золоті ланцюги від зірки до зірки,-
І танцюю.
(Переклад Юрія Покальчука)
Вже самі назви віршів, вибір об’єктів художнього осмислення розкривають авторську позицію. Ось приклади назв: “Зоряниця”, “Міста”, “Парад”, “Столиця”, “Після потопу”, “Геній”, “Демократія”.
Слід зазначити, що звернення Рембо до жанру віршів у прозі – явище характерне. Цей жанр у французькій літературі поширюється у зв’язку з тенденцією до зближення поезії та прози.
Останній твір Рембо – прозова книга “Сезон у пеклі” (1873). Це сповідь поета, який вирішив відмовитися від поезії.
У “Прощанні”, присвяченому символістському періоду творчості Рембо, йдеться про те, що він розчарувався в магічній силі поетичного образу – символу:
Я намагався сотворити нові зірки і квіти, новітню плоть, новітні мови. Здавалося, я осягнув по надприродну владу. І що ж?.. Я! Я, який вважав себе і ангелом, і магом, вільним від будь-якої моралі, я знову кинутий на землю, змушений шукати, притиснувшись до шкарубкої дійсності! Селюк!
“Я втратив вміння говорити”,- такий вирок виносить собі Рембо і прирікає себе на мовчання.
“Сезон у пеклі” – єдина книга, яку Рембо зміг видати. Інші твори були надруковані в середині вісімдесятих років, коли французькі поети – символісти усвідомили себе продовжувачами традицій Поля Верлена та Артюра Рембо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)