“П”ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ” – АРТЮР РЕМБО

АРТЮР РЕМБО (1854-1891)

“П”ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ”

Вірш “П’яний корабель” належить до другого періоду творчості поета, який отримав назву “ясноба – чення”. Він був написаний у 1869 p.,коли Рембо було лише п’ятнадцять, а через два роки автор суттєво переробив цей твір. У 1883 р. поезія була опублікована без його відома й дозволу. Ця подія знаменувала виникнення нової системи поетичного світобачення, що характеризується посиленою метафоричністю, створенням “зашифрованих” образів, символів, завдання яких – розповісти

про незвідане й несказане.

Центральним у вірші є образ корабля, що мандрує океанськими просторами, адже його команда, яка повинна була тримати курс, загинула:

За течією рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.

Від цієї безмежної свободи, якої раніше йому так не вистачало, корабель ніби сп’янів. Бурі пошматували його, стихія несе невідомо куди, але він, хоча й передчуває свою загибель, неймовірно щасливий і не бажає повертатися туди, де все спокійне і розмірене:

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не

можу більше йти в кільватері купців,

Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

Несподівані метафори, затемнені символи, дивні видіння, ритміка й музичність вірша захоплюють читача і здається, що в цю круговерть неба, води й вітру потрапили ми самі, а не самотній корабель, що сп’янів не стільки від розлитого на палубі вина, скільки від вітру неочікуваної безмежної свободи, з якою він навіть не знає, що робити. Феєрія морських картин вражає, особливо якщо взяти до уваги те, що поет жодного разу не бачив справжнього моря.

Вірш має дві стрижневі лінії. Перша – зовнішня – це опис мандрівки корабля, картин і видінь, що зустрічаються на його шляху:

Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!..

Друга – внутрішня – це опис стану вільної від будь-яких обмежень душі:

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.

Якщо на початку вірша ці дві лінії існують паралельно, то потім вони переплітаються, перетворюючись на неподільне ціле. Вони наповнені протилежними почуттями: з одного боку, завзятість і захоплення безмежною волею, з іншого – тривога й страх загубитися в цьому безмірі назавжди. Образи вірша, конкретні та чуттєві на початку:

Скажено хлюпали припливи океанські,

А я, колись глухий, як мозок дітвори,

Все за водою плив! І заколот гігантський

Зняли півострови, простори і вітри, –

Поступово втрачають чіткість і трансформуються в абстрактно – символічні картини буття:

Я сонце споглядав у пострахах містичних,

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних, Віконничний свій дрож котили в далечінь.

Реальність, видимий світ розчиняються у фантастичних мареннях і сугестивних замовляннях:

Архіпелаги зір та острови незнані Я зрів, де небеса відкриті для плавців:

– В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,

О зграє злотих птиць, снаго прийдешніх днів?

Однозначно розтлумачити символіку “П’яного корабля” неможливо. Однак символ тим і цікавий, що має безліч значень “темний у останній своїй глибині”. Для когось ця “маленька одіссея” – подорож у пошуках шляхів повернення до самого себе, до своєї Ітаки. А для інших – ще одна незбагненна реалізація міфологеми “Летючого голландця”, яка так суголосна тисячам її інтерпретацій в історії людства (чи не тому він “за Європою прадавньою тужив”?). А ще для когось цей вірш є пророцтвом, яким поет ніби провістив свою трагічну долю. Адже в засмученому хлоп’яті, що в калюжі “пускає в присмерку” “вутлий корабель”, угадується підліток Рембо, який прагне вирватися з міщанського середовища, яке оточувало його в провінційному Шарлевілі.

Розмірковуючи про завдання поезії, Артюр Рембо писав і про долю поета, який досягає невідомого і, божеволіючи, сам перестає розуміти свої видіння. Однак він і тільки він їх побачив! Тож йому є що сказати у творчості. В одному з листів “алхімік поезії” безжально пророкує поетові долю метеорита: “І нехай він згорить під час свого злету від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові трудівники; вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!”

Хіба не можна сказати те саме й про ліричного героя його геніального вірша “П’яний корабель”?..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


“П”ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ” – АРТЮР РЕМБО

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links