Артур Конан Дойл Блакитний карбункул (Пригоди Ш. Холмса)

Артур Конан Дойл
Блакитний карбункул
(Переклад М. Дмитренка)
Я навідав мого друга Шерлока Холмса на третій день Різдва – привітати його зі святом. Він сидів у своєму червоному халаті на канапі у вільній позі, праворуч від нього, але так, щоб можна було дістати, височіла підставка для люльок, поряд – купа зім’ятих ранкових газет, які він, очевидно, проглядав. Біля канапи стояло крісло, і на краю його бильця висів виношений, заяложений капелюх, який до того ж у кількох місцях світив дірками. Лупа й пінцет на кріслі засвідчували, що

Холмс ретельно вивчав цей капелюх.
– Бачу, ви зайняті,- промовив я.- Я, мабуть, невчасно?
– Навпаки, вчасно,- відказав Холмс,- я радий, що маю друга, з яким можна обговорити підсумки своїх спостережень. Справа вельми незначна, але,- він тицьнув пальцем у старий капелюх,- з оцим пов’язано деякі події, не позбавлені інтересу і навіть повчальності.
Я вмостився в Холмсовому кріслі й простяг руки до вогню – камін горів, бо надворі стояв мороз, і на шибках наріс товстий шар льоду.
– Хоч цей капелюх і непоказний,- мовив я,- але, гадаю, він причетний до жахливої історії і є ключем, що допоможе нам розкрити якусь таємницю та покарати злочинця.
– Ні, ні,- засміявся Холмс,- тут не злочин, а лише один з тих чудних випадків, що завжди трапляються там, де чотири мільйони чоловік штовхають один одного на площі в кілька квадратних миль. У цьому величезному людському вуликові можна чекати якої завгодно комбінації. подій, безлічі загадкових та химерних ситуацій, але нічого злочинного в усьому тому немає. Ви знаєте Петерсона, посильного?
– Знаю.
– Цей трофей – його.
– Це його капелюх?
– Ні, ні, він знайшов його. Власник невідомий. Прошу, вас дивитись на цей капелюх не як на старе дрантя, а як на інтелектуальну проблему. А тепер про те, як він сюди потрапив. Капелюх прибув на перший день Різдва в товаристві добряче вгодованої гуски, яка, зрозуміло, смажиться в цю мить у Петерсона. А факти такі. Близько четвертої години ранку, на Різдво, Петерсон – ви знаєте, він дуже чесний чоловік,- повертався додому з гулянки по Тоттенхем-Корт-роуд. У світлі газового ліхтаря він побачив, що попереду, трохи похитуючись, іде високий на зріст чоловік і несе перекинуту через плече білу гуску. На розі Гудж-стріт на перехожого напали хулігани, зчинилася бійка. Один з напасників збив у нього капелюха, а він, захищаючись, розмахнувся палицею і розбив вітрину в крамниці у себе за спиною. Петерсон кинувся вперед на допомогу незнайомцеві, але той, злякавшись, що розбив скло, й забачивши людину в уніформі, яка бігла до нього, кинув гуску, наліг на ноги і зник у лабіринті вуличок позаду Тоттенхем-Корт-роуд. Хулігани теж розбіглися, побачивши Петерсона. Отже, за ним залишилося поле бою, а також подертий капелюх і чудова різдвяна гуска.
– Яку Петерсон, безперечно, повернув її власникові?
– Ось у тім-то й заковика, дорогий друже. Правда, на картці, прив’язаній до лівої лапки гуски, написано: “Для місіс Генрі Бейкер”, а на підкладці капелюха можна розібрати ініціали: “Г. Б.”. Але в нашому місті кілька тисяч Бейкерів і кілька сот Генрі Бейкерів, отже, повернути одному з них загублену власність – нелегка справа.
– Що ж зробив Петерсон?
– У перший день Різдва він приніс мені капелюха й гуску, знаючи, що мене цікавлять навіть найнезначніші загадки. Гуску ми тримали аж до сьогоднішнього ранку, поки стало ясно, що хоч мороз немалий, її все ж таки краще, не гаючись, з’їсти. Хто її приніс, той і забрав, і з гускою сталося те, що їй і судилося, а в мене залишився капелюх джентльмена, який загубив свій святковий харч.
– Він не давав оголошення в газеті?
– Ні.
– То як ви можете дізнатися, хто це?
– Лише шляхом умовиводів.
– На підставі цього капелюха?
– Саме так.
– Ви жартуєте! Про що ви можете дізнатись, роздивляючись цей старий, виношений фетр?
– Ось лупа. Вам відомий мій метод. Що ви скажете про власника цього капелюха?
Я взяв капелюх у руки й безнадійно глянув на нього. Звичайнісінький собі круглий чорний капелюх – твердий і незручний. Шовкова підкладка колись була червона, а тепер зовсім зблякла й полиняла. Фабричної марки не видно; як і сказав Холмс, ініціали “Г. Б.” написано збоку нерівними літерами. На крисах світились дірочки для резинки, але самої резинки не було. А взагалі капелюх дуже пом’ятий, брудний, із плямами, хоча впадало в око, що плями ці пробували приховати, замазавши їх чорнилом.
– Нічого в ньому не бачу,- сказав я, повертаючи капелюх своєму другові.
– Навпаки, Вотсоне, ви бачите все. Проте ви не робите висновків з того, що бачите. Ви надто боязкі в своїх умовиводах.
– Тоді скажіть мені, прошу вас, які умовиводи робите ви?
Холмс підняв капелюх і втупився в нього своїм особливим, зосередженим поглядом, властивим тільки йому одному.
– Можливо, цей капелюх менш промовистий, ніж міг би бути,- зауважив він,- проте деякі висновки можна зробити напевне, а ще кілька – із значним ступенем імовірності. Власник капелюха, безперечно, людина дуже розумна; три роки тому він був при грошах, але зараз для нього настали скрутні часи. Він завжди дбав про завтрашній день, але зараз уже не такий передбачливий, бо попустив себе і збіднів, що свідчить про кепську звичку, можливо, пияцтво. Мабуть, цим можна пояснити і те, що дружина його розлюбила.
– Мій дорогий Холмсе!
– Проте він спромігся якоюсь мірою зберегти свою гідність,- провадив Холмс далі, не звертаючи уваги на мій вигук.- Він мало рухається, рідко виходить з дому, зовсім не займається справами; він середнього віку, чуприна в нього сива, він мастить її помадою; кілька днів тому він підстригся. Ось найбільш очевидні з тих висновків, що їх можна зробити, дивлячись на його капелюх. До того, схоже, в будинку в нього немає газу.
– Ви, певно, жартуєте, Холмсе!
– Зовсім ні. Невже навіть зараз, коли я повідомляю вам готові висновки, ви не здатні збагнути, як я їх дійшов?
– Нехай я нетямущий, але все-таки мушу визнати – не розумію вас. З чого, наприклад, ви взяли, що власник капелюха – розумний?
Замість відповіді Холмс надів капелюха собі на голову. Капелюх опустився аж на перенісся, зовсім сховавши лоба.
– Бачите, який об’єм? – спитав Холмс.- Людина з такою головою повинна щось у ній мати.
– А чого ви думаєте, що він збіднів?
– Цьому капелюхові – три роки. Тоді носили саме такі капелюхи з пласкими крисами, загнутими по краях. Капелюх найвищого гатунку. Погляньте, лишень, на цю шовкову стрічку, чудову підкладку. Якщо три роки тому цей чоловік мав змогу купити такий дорогий капелюх і відтоді більше капелюхів не купував, то, безперечно, справи в нього кепські.
– Ну, мабуть, у цьому ви маєте слушність. Але як же з тим, що він непередбачливий і попустив себе?
Шерлок Холмс засміявся.
– Ось передбачливість,- промовив він, показуючи на петельку для резинки від капелюха.- Капелюхи ніколи не продаються разом з резинками. Отже, наш незнайомець замовив резинку до капелюха, а це – ознака певної передбачливості; адже він дбав про те, щоб капелюха не зірвав вітер. Але далі ми бачимо; порвавши резинку, він не прилаштував нової, а це свідчить про те, що згодом він став не такий передбачливий, як колись, отже, воля його ослабла. З другого боку – він намагався приховати плями на капелюсі, замазавши їх чорнилом, а це доводить, що гідності він ще остаточно не втратив.
– Ваші міркування ймовірні.
– Далі. Те, що він середнього віку, що чуприна в нього сива, що він недавно підстригся і що вживає помаду – все стає зрозумілим, коли пильно оглянути спідню частину підкладки. В лупу видно багато волосинок, зрізаних ножицями перукаря. Всі вони липкі й пахнуть помадою. Зважте й на те, що пил на капелюсі не вуличний – сірий і твердий, а хатній – коричневий і пухнастий. Отже, капелюх висів здебільшого вдома. Водночас сліди вологи всередині доводять, що власник його легко пітніє, значить, навряд чи багато рухається.
– Але його дружина – ви сказали, що вона його розлюбила…
– Цього капелюха кілька тижнів не чищено. Коли я побачу, дорогий Вотсоне, на вашому капелюсі тижневі поклади пилюки і коли ваша дружина дозволить вам з’явитися на люди в такому вигляді, я також побоюватимусь, що ви мали нещастя втратити її прихильність.
– А може, він нежонатий?
– Ні, він ніс гуску додому, щоб піддобритися до дружини. Згадайте картку на гусячій лапці.
– У вас на все є відповідь. Але звідки ви взяли, що в нього в будинку немає газу?
– Одна, навіть дві масних плями могли потрапити на капелюх ненароком, та коли їх не менше п’яти, то я впевнений, що людина часто має справу з засвіченою лоєвою свічкою – можливо, підіймається сходами з капелюхом в одній руці й свічкою в другій. Хоч би там що, від газу пляма б не з’явилася… Ви задоволені?
– Авжеж, усе це дуже дотепно,- промовив я, сміючись,- але ви тільки що сказали,- тут немає злочину, нікому не заподіяно шкоди, коли не брати до уваги незнайомого, який утратив гуску,- отже, ви марно сушили собі голову.