АНТІГОНА – СОФОКЛ
СТАСИМ ПЕРШИЙ*
ХОР
Строфа I
Дивних багато в світі див,
Найдивніше із них – людина,
Вітер льодом січе, вона ж
335 Дальшу в морі верстає путь –
Хай сива хвиля бушує, А човен пливе вдаль,
Уславлену в богинях Землю,
Вічно й невтомно родючу, виснажує,
340 Плугом щороку в ній борозни орючи
Із конем своїм, людина.
Антистрофа І
Птиць безтурботні зграї й риб,
Що живуть у морських глибинах,
Звірів диких з гущин лісних
345 В пастку й оплетену вправно сіть
Розумна ловить людина
Й собі скоря їх.
В
Хитрим знаряддям їх перемагаючи,
350 І запрягає коня довгогривого
І бика в ярмо заводить.
Строфа II
І мислей, як вітер швидких,
І мови навчивсь чоловік,
355 Звичаїв громадських пильнує здавна;
Від лютих стуж, буйних злив
Знайшов міцний захист він,
Благодольний.
360 Майбутню путь ясно зрить, –
Нездоланна смерть одна,
А біль хвороб, тягар знегод – не страшні нам.
Антистрофа II
Є витвори мудрі в людей –
365 Ясніші від світлих надій,
Та часто біди від них більш, як блага;
Хто в шані мав клятви міць,
Батьків закон,
370 Той – преславний.
Безславним хай буде, хто посмів
На кривдну путь серцем стать –
Щастя не знайти йому,
375 Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.
Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,
Та її пізнаю, і чи можу сказать,
Що вона,- не дитя Антігона?
Ой нещасна-бо ти
380 О, Едіпа, нещасного батька, дочка!
Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?
І невже-бо ти царські закони
Так безумно посміла порушить?