Антична лірика й відбиття її мотивів у російській літературі
В 7 в. до н. е. героїчний епос втратив керівне значення в літературі, перше місце стала займати лірика. Це з’явилося результатом серйозних змін, що відбулися в економічному, політичному й громадському житті грецького народу. Назва “лірика” – грецьке, походить від назви струнного інструмента “ліра” і припускає виконання пісні під акомпанемент ліри, як це видно в піснях Алкея, Сапфо, Анакреонта й ін. Найпростіші форми ліричної поезії дає одноголоса лірика. Нею займалися эолийские поети Алкей і Сапфо й иониец Анакреонт.
Сучасниця
Афродіта на троні прекрасному,
Ти, плетільниця хитрих мереж,
ПРО, дочка Зевса! Страданьем
Не млой, мої руки розсій!
В іншому вірші Сапфо описує палку пристрасть, у якому вчені в цей час відмінюються до думки, що цей уривок був початком весільної пісні, що виконувалася хором дівчин під керівництвом самої Сапфо.
Той, мені здається, богу подібний,
Хто сидить перед тобою ближче всіх
И хто голос твій слухати здатний
Або твій чудовий сміх
З такою силою не вдалося виразити свої почуття жодному поетові. Її любов – страждання; вона відчуває його фізично й передає з виняткової емоційної силоміць.
Значну частину творів Сапфо становили “эпифаламии”, весільні пісні, які співали ввечері, коли при світлі смолоскипів наречену вели в будинок нареченого. Основою їх були народні пісні. Поезія Сапфо, що володіла дивною поетичною силою, користувалася любов’ю за всіх часів. Філософ Платон називав її десятою музою:
Дев’ять є муз, говорять
До чого ж помиляються люди!
Ні, і десять є: це лесбийка Сапфо.
Інший представник найпростішої ліричної поезії <strong>Анакреонт</strong>. Анакреонт писав вірша різного роду: гімни, елегії, епіграми, застільні пісні й т. п. Але всі вони однакові по характері: у них на різні лади виспівуються вино й любов. Любовна лірика цього роду переносить нас у своєрідну обстановку античного життя
Утворився навіть спеціальний напрямок – “анакреонтическое”, що знайшло широке вираження в багатьох поетів нового часу. Повний переклад Анакреонта і його наслідувачів дали поети Л. М. Мей, А. Баженов і ін. А. С. Пушкіну належать переробки віршів “Зріділи, побіліли…”, “Кобилиця молода…” і деяких анакреонтических, а також оригінальний вірш “Труна Анакреонта”. Цікаво використав спадщину Анакреонта М. В. Ломоносов, що під видом “Розмови з Анакреонтом” дав переклад декількох його віршів зі своїми відповідями, показуючи на противагу гедонізму й безтурботності Анакреонта тяжкі умови свого життя
(2 votes, average: 5.00 out of 5)