“Анна Кареніна” – одна з трьох чудових вершин у творчості Льва Толстого
Роман цей є природним переходом від “Війни і миру” до “Воскресіння”. Толстого дуже хвилювали питання сучасної дійсності. Життя Росії 70-х років відбивається в “Анні Кареніній” у всьому своєму розмаїтті, від імператорського двору до селянської хатини. В основі соціального роману “Анна Кареніна” лежить історичне явище, що торкається життя усього народу. Але у творі відсутні історичні постаті, прославлені герої, батальні сцени. Життя відбивається в усій своїй повсякденності, у створенні типових образів сучасності, у процесі
Побут пореформеного часу видався нетривким. Зубожіння, сімейні драми, крахи банків, катастрофи на залізницях – такими були ознаки часу 70-х років XIX століття.
У романі “Анна Кареніна” Толстому перш за все імпонувала головна думка твору – роль сім’ї. Адже всі найважливіші суспільні зміни починаються або завершуються в сімейному колі, в особистому світі, в повсякденному житті. Значення соціальних змін у житті людини виміряються, певно, ступенем їх впливу на сімейні розпорядки.
У чому ж полягає трагедія Анни Кареніної? Вона має соціальний зміст.
Якби Анна дотримувалася зовнішньої благопристойності у сімейних стосунках, то суспільство не відвернулось би від неї. А чи могла б така натура, як Анна, жити в брехні? Безумовно, ні. Це мали б зрозуміти люди, які жили поруч із нею, але в стосунках панівного класу байдуже ставились до духовного життя людини. Отже, основними перешкодами, до щастя Анни Кареніної з Вронським стояли Каренін і світське суспільство. Згадуючи сцену в театрі, розумієш, що Анна боролась із суспільством, але не мала підтримки навіть із боку коханого: “Ему жалко было ее и все-таки досадно. Он уверял ее в своей любви, потому что видел, что только одно это может теперь успокоить ее, и не упрекал ее словами, но в душе своей он упрекал ее”.
Пошуки виходу із становища протистояння людини і суспільства простежуються в бажанні Анни стати письменницею, поборницею жіночої освіти, в її суперечках щодо жіночих гімназій. Проте штучність її становища і занять призводить до пошуків забуття за допомогою наркотиків. Сили надломлено… Але спочатку Анні вдавалося все. Каренін із болем помічав, що вона одержувала тріумф над усіма: не схотіла залишатись в його долі – не залишилась, вирішила поїхати з Вронським – і поїхала. Те, чого вона зреклася, мов би умерло для неї і перестало існувати. І тут вже продовжувалася боротьба за існування, долались усі перешкоди. І не було такої жертви, яку б Анна Кареніна принесла в ім’я здійснення своєї мрії щастя.
“Світ” не вибачив Анні відкритого і чесного кохання. І Вронський, як типовий представник цього “світу”, опинився по другий бік від неї, бо в ньому теж немає духовного начала, він байдужий. Лише Лєвін оцінив розум, освіченість, простоту Анни Кареніної, зрозумів, що її життя сповнене великої напруги.
Навіть кохання не зменшило протистояння суспільства й особистості, а підштовхнуло до чвар і суперечок зі світом, із людьми, із життям.
Драма Анни Кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші моральні почуття і помисли, вступила у протиріччя з узагальненим стереотипом відносин свого середовища і своєї епохи.
Чи є в світі людина, яка залишилась би байдужою, читаючи роман “Анна Кареніна”? Думаю, що ні. Адже мова йде не лише про долю жінки. Мова йде про історію країни, бо роман Л. М. Толстого є відбитком цілої епохи російського життя. Тут і мораль світського суспільства, і життя низів, блиск салонів і занепад села. І на цьому фоні – яскрава, неординарна особистість, яка прагне щастя.
Класики минулого не раз зверталися до образу жінки в літературі. Не можна не згадати Катерину з “Грози” і Ларису з “Безприданниці” Островського, Ніну з чехівської “Чайки”. Ус і вони боряться за своє щастя і протистоять суспільству. Але образ Анни Кареніної – особливий. Жінка, яка за соціальним становищем стоїть на вищому суспільному щаблі. Здавалось би, чого не вистачало їй? Вона освічена, вродлива, багата, має вагу в світі, нею захоплюються, до її порад прислухаються. Але вона нещасна в подружньому житті, вона самотня у своїй сім’ї. Можливо, що доля Анни Кареніної склалась би по-іншому, якби її сім’я була щасливою.
Безумовно, перші рядки роману “Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему” можна цілком віднести до сім’ї Кареніних. А хіба можна бути щасливою з чоловіком, який не живе, а грає роль, що живе, адже: “Переноситься мыслью и чувством в другое существо было душевное действие, чуждое Алексею Александровичу. Он считал это душевное действие вредным и опасным”. Саме цей стан душі Кареніна став причиною багатьох драматичних випадків. А навколо буяло життя, якого так прагла Анна. Можливо, тому, що Анна не любила Кареніна, вона всю свою любов перенесла на сина, а доньку від коханого Вронського не любила. Єдиною опорою Анни є її кохання до Вронського, але згодом це кохання змінюється: “Моя любовь… все делается страстнее и себялюбивее, а его все гаснет, и гаснет, и вот от-чего мы расходимся. И помочь этому нельзя”.
На початку твору Анна говорить Доллі про потребу прощення в ім’я збереження сім’ї, а у власному житті вона руйнує свою сім’ю.
Але доля Анни звершується у пориві щирих, правдивих і справжніх почуттів, де немає ні найменшої брехні.
Справжній характер Анни першою зрозуміла Кіті. Адже Анна “не по-хожа была на светскую даму”. У ній не було нічого напускного. Лєвін також бачить її справжній характер: “Левин все время любовался ею – и красотой ее, и умом, образованностью, и вместе простотой и задушев-ностью”. А внутрішнє життя Анни Кареніної було сповнене величезної напруги. У неї були свої затаєні мрії і бажання про незалежність і про те, де можна докласти своїх сил.
Анна шукає в собі причину того, що Вронський змінився у ставленні до неї. І в той же час в хвилини розпачу звинувачує його в усьому, що відбулося.
Навіть її кохання перетворюється на жорстокість, призводить до суперечки з усіма, зі світом, із життям: “…и я накажу его и избавлюсь от всех и от себя”.
Суперечливість образу Анни Кареніної полягала вже в тому, що життя її розгорталось у двох напрямках: те, що було в сім’ї, і те, що було поза сім’єю. Анна відчувала, що “счастье возможно только при строгом исполнении закона добра”, а вона намагалась побудувати його на нещасті близьких їй людей. Проте бунтарський характер її не визнавав нічого смиренного: “…она знала вперед, что помощь религии возможна только под условием отрече-ния от того, что составляло для нее весь смысл жизни”.
Анна зреклася свого звичного способу життя. “Все ложь, все обман, все зло”,- говорить вона напередодні загибелі. Ус і питання було вирішено негативно, і це вбило її волю до життя. Вона втратила моральну опору.
Безумовно, навіть смерть героїні можна розглядати по-різному: і як душевну силу, і як слабкість. Але головним залишається те, що Анна Ка-реніна з усіма її високими моральними поривами вступила в протиріччя із загальновизнаним стереотипом свого середовища і своєї епохи. А за звичайними формами людських стосунків Л. М. Толстой розкрив цілісну натуру і завжди злободенні проблеми людських відносин, які вражають своєю глибиною і таємничістю.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)