Анна Кареніна – героїня роману Л. М. Толстого “Анна Кареніна”
Толстому хотілося написати роман про жінку з вищого суспільства, “втратила себе”, навколо якої легко згрупувалися багато чоловічих типи, будівшіе творчу уяву письменника. Багато в чому до реалізації цього задуму Толстого підштовхнули мотиви пушкінської творчості, зокрема незакінчені прозові уривки “На розі маленькій площі” і “Гості з’їжджалися на дачу”. Героїня останнього Зінаїда Вольська може бути частково співвіднесена з А. К. Ця обставина дозволяє літературознавцям вважати твір “пушкінським романом” Толстого,
Трактування
У першій частині роману героїня постає зразковою матір’ю і дружиною, поважної світською дамою і навіть прімірітельніцей негараздів у сім’ї Облонських. Життя Ганни Аркадіївни найбільше наповнювала любов до сина, хоча свою роль люблячої матері вона кілька перебільшено підкреслювала. Лише Доллі Облонських чуйно вловлювала в усьому складі сімейного життя Кареніних щось фальшиве, хоча ставлення А. К. до чоловіка будувалося на безумовному повазі.
Після зустрічі з Вронским, ще не давши волі зароджується почуття, А. К. усвідомлює в собі не тільки пробудившуюся жагу до життя і любові, бажання подобатися, але й певну непідвладну їй силу, яка незалежно від її волі управляє вчинками, штовхаючи до зближення з Вронским і створюючи відчуття захищеності “непроникною бронею брехні”. Ки і Щербацкая, захоплена Вронским, під час фатального для неї балу бачить “диявольський блиск” в очах А. К. і відчуває в ній “щось чуже, бісівське і чарівне”. Слід зазначити, що, на відміну від Кареніна, Доллі, Кіті, О. К. зовсім не релігійна. Правдива, щира А. К., яка ненавидить всяку фальш і брехня, яка має у світлі репутацію справедливої і морально бездоганною жінки, сама заплутується в брехливих і фальшивих відносинах з чоловіком і світлом.
Під впливом зустрічі з Вронским різко змінюються відносини А. К. з усіма оточуючими: вона не може терпіти фальші світських відносин, фальші взаємин у своїй родині, але існуючий крім її волі дух обману та брехні захоплює її все далі до падіння. Зблизившись з Вронским, А. К. усвідомлює себе злочинницею. Після неодноразово проявленого чоловіком по відношенню до неї великодушності, особливо після отриманого під час післяпологовий хвороби вибачення, А. К. все більше і більше починає ненавидіти його, болісно відчуваючи свою провину і усвідомлюючи моральну перевагу чоловіка.
Ні маленька дочка, ні поїздка з Вронским до Італії, ні життя в його маєтку не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя (як при таємному побаченні з сином) і приниження (скандально-принизливий епізод в театрі). Найбільше мук А. К. зазнає від неможливості з’єднати разом сина і Вронського. Поглиблюється душевний розлад, двозначність суспільного становища не можуть компенсувати ні оточення, штучно створюване Вронским, ні розкіш, ні читання, ні інтелектуальні інтереси, ні звичка до заспокійливих ліків з морфієм. А. К. постійно відчуває свою повну залежність від волі і любові Вронського, що дратує її, робить підозрілою, а іноді спонукає до невластивого їй кокетства. Поступово А. К. приходить до повного розпачу, думкам про смерть, якою вона хоче покарати Вронського, залишившись для всіх не винуватою, а жалюгідною. Історія життя А. К. виявляє непорушність “думки сімейної” у творі: неможливості досягнення власного щастя за рахунок нещастя інших і забуття свого боргу і морального закону.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)