Громадський резонанс і комерційний успіх ранніх творів Андрєєва були, безсумнівно, відомі Арцыбашеву. У його сприйнятті Андрєєв, поруч із М. Горьким, – одне із літературних “генералів”, мешавший просуванню молодих письменників, яких Арцыбашев у першій половині 1900-х років відносив і. Проте, попри цілком зрозуміла суперництво, творчі принципи Андрєєва і социально-идеологическая модель побутування Шевченкових творінь були дуже близькі Арцыбашеву. Подібно Андрєєвим він заряджав свої твори ідеологемами, які можуть розбурхати думку,
порушити полеміку у найбільш чутливих до нових громадським і ідеологічним викликам точках – газетах і часописах. Історія створення “Саніна” перегукується з 1901 – 1902 років. Зі спогадів співробітників журналу “Світ божий” відомо, що ще 1904 року й на початку 1905 року Арцыбашев пропонував роман для публікації у цьому журналі, однією з перших читачів “Саніна” був А. І. Купрін. Цікаво, основним мотивом відмови редакторів “Миру Божого” публікувати роман була його “порнографичность”. Лише “Сучасному світі”, журналі, котрі що з “Світом Божим”, вже у інший, пореволюційної общественно-идеологической
атмосфері можна було його появление4. Наприкінці 1907 – початку 1908 років вийшли перші книжкові видання роману. У наступні роки років він неодноразово перевидавався, зокрема у складі зібрання творів Арцыбашева, що випускало Московське видавництво. Судове переслідування автора, звинуваченого у пропаганді порнографії, лише підігріло інтерес читачів: щоб задовольнити підвищений попит, знадобилися перевидання роману. На думку критика У. Львова-Рогачевского, “у роки, коли “Санін” лежав під сукном і чекав свого “моменту”, М. Арцыбашев розбивав його нібито за частинам і провів погляди Саніна за іншими творах”. У насправді, мотиви “Саніна” (особливо мотив смерті, в критичних розборах роману відтиснутий на периферію) легко знайти у багатьох ранніх творах Арцыбашева. Але те, як працювалося над текстом роману, як викристалізовувався образ героя-чувственника і гедоніста, світовідчуття якого, слід визнати, багато в чому чуже песимістичним світовідчуттям самого автора, що сказати важко, оскільки ранні редакції роману (якщо існували) не збереглися. Комплекс тим гаслам і мотивів, персонажі “досанинских” розповідей та повістей [“Підпрапорщик Гололо-бов” (1902), “Смерть Ланде” (1904), “Тіні ранку” (1905) та інших.] дають уявлення світогляд і творчих орієнтирах Арцыбашева, який створював у роки свій “перший роман. Проте й серед персонажів ранніх творів був героя, заявленого як ідеолога й проповідника “нової природності”, “культу тіла”. Таким героєм став Володимир Санін. Мабуть, лише постать Молочаева (“Смерть Ланде”) віщував її появу. Нова філософія життя і винесла нове розуміння ідеологічної суті “героя часу” – зване “санинство” (“санинщина”, “арцыбашевщина”) – пролунали саме у романі. Санін показаний Арцыбашевым героем-одиночкой, стрижень світогляду – гедонізм як домінуючий принцип ставлення до життя, що виник грунті морального та високого соціального нігілізму. Санін у трактуванні Арцыбашева непросто цілісна, абсолютно позбавлена протиріч особистість. Реалістичні принципи зображення героя Арцыбашевым демонстративно відкинуті. Це нарочито плакатний герой-ницшеанец, створений (року без впливу творчості Андрєєва) з засобів експресіоністської поетики. Санін – герой-декларация, який був ні з життя, та якщо з вульгаризированных інтерпретацій філософії Ф. Ніцше, ідей Про. Вейнингера як у тому, щоб перекреслити філософію “слабких”, нежиттєздатних людей. Їх образи створено Арцыбашевым в ранньому творчості, але де вони оточують і Саніна. Автор бачив її вероучителем, здатним породити хвилю наслідувачів і послідовників серед тієї частини читачів, яка мала сприймати великі філософські ідеї лише у яскравою оболонці любовно-интеллектуальных “пригод” романічних героїв.
