Стара Русь у сприйнятті поетів післяжовтневого періоду

У молодості Марина Цветаева не приховувала своєї ворожості до Петра Великому. Вона дуже любила Москву й не могла простити того, хто позбавив це місто вінця столиці. Москва для Цветаевой була символом старої, патріархальної Русі, який протистояла груба сила царського капризу. Стара Русь була для Цветаевой як би даром Божим, і її руйнування поетеса сприймала як богоборчий бунт земної влади, неспроможної, однак, затвердити своя перевага у вищому змісті: Але вище вас, царі, дзвона

Петро в зображенні Цветаевой претендує на владу не тільки над

частиною матеріального світу, але й над інший світами, що перетворює його в слугу диявола (недарма ж багато релігійних людей сприймали його як Антихриста). Цю думку Цветаева виражає у вірші Петрові із циклу Лебединий стан

…Ні, Государ Распровеликий,

Розпорядник снів,

Не на своїх синів працював,

Бісам на торжество!..

Побудувавши на крові свою сатанинську імперію і її нову столицю, Петро як би заздалегідь прирікає все це на загибель:

Родоначальник ти руїн

Твоею же рукою провалений

Твій надзвичайний град…

Нормальне життя в такім царстві неможливі. Вірш Цветаевой перегукується

й з Ужо тобі! героя Мідного вершника, і з віршем Якова Полонского Миазм, де розповідається страшна історія про те, як у петербурзький будинок є примара одного з тих, на чиїх костях був побудований місто. Болотними випарами примара губить безневинної дитини. Доля цієї дитини, як і трагедія пушкінського Євгенія, говорить про те, що пролита кров рано або пізно нагадає про себе тим, хто живе на землі, її що вбрала. І петровская імперія вибухнула, розхлюпуючи кров, що була в неї фундаменті

Тема Петра і його епохи звучить у багатьох поетів сучасників революції. Так, Сергій Єсенін у Пісні про великий похід поставив у ряди Червоної Армії примари мужиків, що загинули при будівництві Петербурга. Осипнув Мандельштам сприйняв падіння Керенського як кінець європейського шляху Росії, пов’язаного з ім’ям Петра:

…Начебто чую я в жовтневий тьмяний день:

В’язати його, щеняти Петрова!

А для Цветаевой революція прямий результат діяльності ненависного імператора. Вона винить його не тільки в крові, пролитої в його царювання, але й у тій крові, що пролилася двісті років через:

Державного однофамільця

Кров на тобі, бунтар

И вірш завершується закликом покінчити із цим двохсотлітнім жахом:

Але немає! Кінець твоїм витівкам

У брата є сестра!

На Интернацьенал за терем!

За Софію на Петра!

Сила Бога протистоїть дияволові, стара Русь пручається валу, що обрушився на неї, зла. Уособленням цього опору для Цветаевой є не тільки царівна Софія, але й бояриня Морозова з палаючих скитів. В образі цієї давньоруської мучениці Москва протестує проти грозового вихру, що зірвав з її князівський вінець. У вірші Москві Петро виступає як відкритий зовнішній ворог в одному ряді із Самозванцем і Бонапартом:

Як Петр-Цар, знехтувавши закон синівський,

Поласився на голову твою

Бояринею Морозовой на дровнях

Ти відповідала Росіянинові Паную

Але все бесполезно. Стара Русь гине. Її головний символ сиротіє:

Що ти робиш, голубка Плачу

Де ж пиха твоя, Москва Далече.

Голубочки де твої Немає корму

Хто відніс його Так ворон чорний

Де хрести твої святі Збиті

Де сини твої, Москва Вбиті

Цікавий збіг: у вірші виникає образ чорного ворона лиховісного птаха, що перетворилася в автомобіль ВЧК, що була створена саме в ті дні, коли писалися ці вірші (у грудні 1917 року). Для багатьох поколінь чорні ворони (або, інакше, чорні марусі) стали одним із самих похмурих символів епохи. Згадаємо Реквієм Ганни Ахматовій:

Зірки смерті стояли над нами,

И безвинна корчилася

Русь Під кривавими чоботями

И під шинами чорних марусь.

Так поетичний образ, створений Цветаевой, перетворився в сувору прозу життя. Марина Цветаева, як і інші поети тієї епохи, не зуміла вселити сучасникам, що пролита кров обов’язково нагадає про себе в майбутньому. Десятиліттями мільйонам росіян утовкмачувалося, що в ім’я світлого майбутнього дозволене все. Сама поетеса покінчила із собою, роздавлена жорстоким часом. І, лише пройшовши через всі кошмари XX століття, люди почали розуміти просту істину: зло може породити тільки зло


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Стара Русь у сприйнятті поетів післяжовтневого періоду