Аналіз вірша В. А. Жуковського Море

Безмовне море, блакитне море, Відкрий мені глибоку таємницю твою.
Таємниця моря хвилює поета. Море завжди мінливе, воно як би з’єднане з небом: у гарну погоду спокійне, ясне, а в погану – неспокійне. Воно – як людина, як сам поет.

… Іль тягне тебе з земния неволі
Далеке, світле небо до себе? ..

На початку XIX століття в Росії склалося новий літературний напрям – романтизм. Він прийшов на зміну класицизму і оформився у двох головних течіях – психологічному і цивільному. Психологічне течія російського романтизму очолили

Жуковський і Батюшков.

Заслуга В. А. Жуковського полягає в тому, що весь видимий людині світ у його поезії постав в індивідуальному світі, пропущеному через серце і душу. Після Жуковського будь-яке переживання, будь то туга чи печаль, цивільного або патріотичне почуття, втратило риторичне, абстрактне (і тому холодне) вираз і набуло задушевність і зворушливість.
Зелень ниви, гаї лепет,
У небі жайворонка трепет,
Теплий дощ, блисканням вод, –
Вас назвавши, що додати?
Чим іншим тебе прославити,
Життя душі, весни прихід?

Єдність авторської свідомості і відображеної в ліриці романтичної

особистості – ось те нове, що вніс Жуковський в романтизм зокрема і в поезію взагалі. Це спричинило за собою єдність стилю і тону, яке досягалося в результаті прямого, безпосереднього відтворення душевних переживань особистості. Своїми елегіями Жуковський вдихнув в російську поезію новий зміст і перетворив її лад. В елегії “Море” зміст сумно не тому, що так велять “правила” мистецтва, а внаслідок сформованого у поета розуміння життя. Так була похитнулася примусовий зв’язок між жанром та ліричної емоцією. Це призвело до того, що особистість у поезії вже не ділилася на різні сфери – інтимну, громадянську, а постала єдиної, внутрішньо складному і багатогранною, прекрасною і піднесеною. Дійсність відтепер проглядалася через душевний лад людину, через її індивідуальні, неповторно-своєрідні, самобутні переживання.

Ти б’єшся, виєш, ти хвилі под’емлешь,
Ти рвеш та душити ворожу імлу…
І імла зникає, і хмари йдуть,
Але, повне минулого тривоги своєї,
Ти довго піднімаєш іспуганни хвилі…

Літературний критик В. І. Коровін у своїй статті “Від Державіна до Тютчева” писав: “Елегічна емоція включила тепер і” вічні “філософські питання – протиріччя між кінцівкою тіла і нескінченністю духу, і соціальні – незадоволеність нагальною дійсністю, в якій гинуть високі духовні цінності (звідси спрага іншого світу і пекуча мрія про нього), і психологічні – бажання передати неповторні і гуманні почуття, властиві окремої особистості, родинним їй душах “.

Ти у безодні покійної приховуєш смятенье,
Ти, небом милуючись, тремтиш за нього.

В. А. Жуковський надав елегійного смутку всепроникаючий і всеохоплюючий характер. Елегійний настрій – це панівна тональність його лірики. Елегія – пісня усього людського життя, що виражає глибоке і невикорінне розчарування в дійсності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз вірша В. А. Жуковського Море