Аналіз вірша С. А. Єсеніна “Не шкодую, не кличу, не плачу”
Тема вірша – призначення людини, його зрілий погляд на прожите життя, її осмислення. Перед ліричним героєм постає проблема догляду юності, і він не хоче з цим погоджуватися, але все-таки він приходить до вирішення змиритися з втратою минулого.
В основі вірша лежить антитеза, поет використовує її для передачі сенсу, протиставляючи весняні яблука до осіннього золота в’янення, тобто дитинство і зрілу життя. Він постійно заперечує можливість повернення у дитинство, він не хоче про нього пам’ятати, щоб не було боляче в душі, особливо це
Роль заперечень у першій і в другій строфі несе в собі хворобливу втрату дитинства і прихід дорослого життя (“Я не буду більше молодим”, “Серце, ти тепер не так будеш битися”, “І країна березового ситцю / Не заманить більше шлятися босоніж “). А найголовніше, що поет сам намагається забути минуле (“Не шкодую, не кличу, не плачу”).
Особливого звучання насеет третя строфа. Тут Єсенін
У четвертій строфі ми вже бачимо трагізм, поет став сумніватися в своє чудесне минулому, кажучи:” Життя моє? иль ти приснилася мені? ” Тут же з’являється рожевий кінь, що несе символічний сенс, навіть важко сказати, рожевий кінь: це пробуджуюче, юне начало, а можна пояснити як символ заходу й зів’янення в ранній ранок – то є своєрідна антитеза.
П’ята строфа несе філософські роздуми поета, в яких він розкриває читачеві сенс життя, що немає нічого страшного в старінні і в’яну, і каже: “Будь же т навіки благословенне, / Що прийшло процвесть і померти”.
Загальний настрій твору – умиротворення, монотонність, неспішність, розмірене розповідь сприяє подальших роздумів читача, дозволяє додумувати, співвідносити зі своїм світоглядом на цінності життя.