Аналіз вірша Пушкіна “Я помню чудное мгновенье”. Форма і зміст
У часи, коли монографічне опис ліричного тексту було ще не в моді, послання Пушкіна до А. П. Керн незмінно привертало увагу дослідників. Будучи загальновизнаним еталоном поетичного досконалості, воно служило і служить свого роду подразником, що викликає читачів на вчене ристалищі. Висока оцінка вірші довго залежала від біографічного коментаря, і лише поступово текст повертався до себе самого. Так, Н. Л. Степанов відводить відносинам Пушкіна і Анни Керн набагато більше місця, ніж лаконічним зауважень з приводу поетики вірша. Правда, в 1950-і рр..
Звернення до поетики вірша як такої можна побачити в книгах А. Л. Слонімського і А. В. Чичеріна, а потім з’явилися і монографічні описи, що стосуються окремих сторін і аспектів тексту. Зроблено достатня кількість глибоких і тонких спостережень, але їх ще належить поєднати, якщо це можливо, в рамках несуперечливого опису. Пропонована робота лежить на шляху до цього завдання. Поетична ідея і формотворчих принципи зростають один в одному одночасно, і тому сенс віршованого тексту невіддільний від форми його вираження. Звичайно, якісь сегменти сенсу піддаються витяганню інтуїтивним способом, асоціативно або за аналогією. Можливо і результативне зіставлення з гетерогенними структурами інших мистецтв, наприклад, стосовно “До
” з музикою і живописом, але набагато продуктивніше уподібнення вірші мальовничому зображенню, де текст читається, в першу чергу, з боку ладу і стилю. Ось як про це пишеться в сучасній роботі: “Уважне прочитання вірша вимагає значної кількості повернень назад і просувань вперед і нагадує роздивляння картини, оскільки вірш розкриває свої таємниці лише в одночасному присутності всіх своїх частин”.
З цих позицій ми приступаємо до чергового прочитання пушкінського вірша, сподіваючись, що розгляд впритул до тексту принесе щось нове. Ми звернемося лише до синтаксичної та строфічної композиції, так як вважаємо, що прагнення до вичерпного опису занадто громіздко і притуплює враження.
Я помню чудное мгновенье:
Переді мною з’явилася ти,
Як осяйне видіння раю,
Як геній чистої краси.
У томленьях суму безнадійної,
У тривогах гучної суєти,
Звучав мені довго голос ніжний,
І снилися милі риси.
Йшли роки. Бур порив бунтівний
Розвіяв колишні мрії,
І я забув твій голос ніжний
Твої небесні риси.
У глушині, в темряві ув’язнення
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без натхнення,
Без сліз, без життя, без любові.
Душі настав пробудження:
І ось знову з’явилася ти,
Як осяйне видіння раю,
Як геній чистої краси.
І серце б’ється в захват,
І для нього воскресли знову
І божество, і натхнення,
І життя, і сльози, і любов.
Н. Л. Степанов пише про вірші, що “зовнішнім принципом його ліричної композиції є інтонаційно-синтаксичні підхоплення і повтори, які створюють ритміко-мелодійний єдність, романсной співучість вірша”. Це вірно, але, по-перше, треба б розгорнути формулу, а по-друге, як би не була прекрасна музика Глінки, яка озвучувала цю пісенність, вона схоплює в концентрованому синтаксисі Пушкіна лише оптимально необхідне для фортепіанної партії, крадучи, відтісняючи і заміщаючи інше. Ясність і легкість тексту Пушкіна залежить від складного переплетення декількох синтаксичних фігур, їх, можна сказати, вдавлювання один в одного, і цей багатий і щільний орнамент – його нагнітання або ослаблення – не може бути відтворений в адекватному перекладі ні на яку мову, в тому числі музичний. Ми виберемо тут чотири форми, з яких сплітається синтаксична тканина: прямий і зворотний порядок слів, генітивних обороти, пре-і постпозиції епітетів і анафоріческіе чергування.
Отже, форма як зміст, світ як мінливість і інертність, універсум як метафора естетичної монади. Ліричний шедевр Пушкіна “Я помню чудное мгновенье…” безперервно відновлює ціннісні потенціали існування. Читач, накладаючи різні рами на текст, включається до elan vіtal поета: так обозревающий статую міняє позиції розгляду. Ймовірносно-множинний, інверсивний принцип, що діє в ліриці Пушкіна, може бути поширений на його ліроепіку і прозу. Функцій переміжних розрізів у ліричних композиціях відповідає блукаюча точка розповіді в “Євгенії Онєгіні”. Таким чином, творчий принцип стає універсальним, і Пушкін незмінно зберігає всередині архітектонічної статики динамічний аспект. Однак вірно і те, що “летить стріла спочиває”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)