Аналіз вірша Пушкіна “Герой”
Знав Пушкіна, відрізаний у Болдіні від навколишнього світу, або не знав про цю публікацію в “Літературній газеті”, у цьому випадку не так істотно, Істотно те, що своїм віршем і проведеної в ній аналогією він дав всієї ситуації відповідній історичній правді оцінку. У той же час вірш “Герой” продовжувало лінію, намічену “Стансами”, що складався в нагадуванні вбраному безмежною владою над людьми монархові, що в нього таке ж, як і в усіх, людське серце, здатне охороняти його від несправедливих дій. В “Стансах” це виражено останньою
Залиш героєві серце! Що ж
Він буде без млість? Тиран
І заключною реплікою Друга, обірваної багатозначним многоточием:
Утішся… (111,253)
Останні роки творчості Пушкіна протікали п складних і суперечливих умовах суспільного розвитку другої половини тридцятих років. Після катастрофи на Сенатській площі в Росії відбувалися складні процеси. Ці події наводили Пушкіна на відповідні аналогії (“Історія
. . .навколо тебе Все нове кипить, колишнє истребя.
Свідками бив учорашнього паденья,
Ледь отямилися младие поколенья.
Жорстоких досвідів сбирая пізній плід,
Вони квапляться з витратою свесть прихід.
Иль сперечатися про вірші, (Ш, 219)
Та ж складність спостерігається й у відношенні Пушкіна до польських подій 1830-1831 років. Відомо, з якою захопленістю зустріло перші звістки про варшавське повстання молоде, демократично настроєне покоління Герцена, Огарьова, Лєрмонтова, що зв’язувало ці події з надіями на близьку революцію в самій Росії: “Ми радувалися кожній поразці Дибича, не вірили неуспіхам поляків” .
Вірш “Перед гробницею святий” Пушкін написав у травні-червні 1831 року, у період затяжних невдач російської армії в Польщі й побоювань іноземного втручання в російсько-польські справи, “Того й дивися, нав’яже на нас Європа”,- писав він у цей же час П. А. В’яземському
Безсумнівне прагнення Пушкіна встати на загальнонаціональну точку зору, що захищала державні інтереси Росії: “Смутно було чути толки московського суспільства під час останнього польського збурювання, – писав він пізніше, в /834-1835 роках.- Паскудно було бачити бездушного читача французьких газет, що посміхається при звістці про наші невдачі” (XІ, 482). Цими обставинами й був викликаний спогад Пушкіна про велику роль Кутузова у Вітчизняній війні 1812 року й звертання до нього із проханням указати серед сучасних полководців того, хто міг би бути його спадкоємцем у це важке для Росії час. Кінець вірша говорить про те, що в цей час Пушкін не бачив серед воєначальників гідного спадкоємця Кутузова:
Але храм – у молчанье занурений,
И тихнув твоєї могили лайливої
Незворушний, вічний сон.
Вірш не міг бути опублікований у зв’язку з песимістичною оцінкою, що втримувалася в ньому, сучасних важких військових обставин Росії. Тільки після узяття Варшави Пушкін повідомив текст вірша дочки Кутузова Е. М. Хитрово із вказівкою, що “вірші ці були написані в таку мінуту, коли дозволено було впасти духом-слава богові, цей час минуло” (XІV, 225, 436).
Очевидно, Пушкін просив Е. М. Хитрово не поширювати вірша, тому що інших рукописних списків його, крім пушкінського автографа в зазначеному листі до Хитрово, за цей час не виявлено. Не опублікував його й сам Пушкін. І тільки в 1836 році, коли у зв’язку з надрукованим у третій книжці “Сучасника” пушкінським віршем “Полководець” (про Барклае де Толли) з’явилася спеціальна брошура одного з – родичів Кутузова, що містила обвинувачення Пушкіна чи ледве не в наклепі на великого героя 1812 року, Пушкін у наступній книжці “Сучасника” виступив з “Поясненням”, наприкінці якого говорила: “Слава Кутузова не має потреби в похвалі чиєї б те не було, а думка віршотворця не може не підняти, не принизити того, хто скинув Наполеона й підніс Росію на той ступінь, на якій вона з’явилася в 1813 році. Але не можу не засмутитися, коли в смиренній хвалі моєї вождеві, забутому Жуковським співвітчизники мої могли підозрювати низьку й злочинну сатиру – на той, хто ніколи вселив мені наступні вірші, звичайно неварті великої тіні, але щирі й излиянние з душі”. Далі приводилися перші три строфи вірша, завершені словами “і проч.” (XІІ, 134).
У ці роки Пушкін, що майже зовсім відмовився від опублікування в пресі нових ліричних добутків, починав сприйматися широкими читацькими колами як поет, що зупинився у своєму розвитку, що цілком вичерпав себе
Саме тут варто шукати джерела й причини різкої зміни відносини до Пушкіна з боку демократичної критики того часу, у тому числі й Бєлінського. “Тридцятим роком скінчився,- писав Бєлінський в 1834 році,- або, краще сказати, раптово обірвався період Пушкінський… Його співробітники, його товариші по художній діяльності, доспівували свої старі пісеньки, свої звичайні мрії, але вже ніхто не слухав їх… Період Пушкінський, відрізнявся какою-те бешеною маниею до віршування; період новий, ще в самому своєму початку, зробив рішучу похилість до прози… Романтизм – от перше слово, що оголосило Пушкінський період; народності – от альфа й омега нового періоду” (І, 87-91).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)