Аналіз вірша Івана Франка “Легенда про вічне життя”
Біблія впродовж багатьох століть була тією духовною підтримкою для української бездержавної культури, яку вже митці не знаходили у звичайному житті. Ситуація, в якій довго перебувала поневолена Україна, часто нагадувала біблійні сюжети. Священна книга давала надію на те, що народ зможе знайти вихід із неволі за умови, що буде жити за заповідями. Біблія – джерело Великої мудрості, шлях до покаяння та самовдосконалення людини.
Іван Франко часто вдавався до інтерпретації християнських гуманістичних ідей, зокрема це є наявним в його творі
За сюжетом твору
Франкова “Легенда про вічне життя” є ліричним роздумом про призначення людини на землі, про вічні цінності. Дивовижний горішок вічності почергово отримували у творі: аскет, Олександр Македонський, Роксана, доблесний генерал та його куртизанка. Найдивніше те, що жоден з них так і не застосував горішок, адже не зміг знайти взаємної любові, задля якої хотілось би існувати вічно. Герої твору бажали кохання, але отримати його з примусу не могли, а життя без любові їм здавалося схожим на палання на кострі. Тому вічність ї видавалася скоріше мукою, ніж щастям.
“Легенда про вічне життя” – роздуми автора про життя, про те, що людина повинна жити стільки, скільки їй відведено долею, а вічність – це примарний ідеал, до якого всі прагнуть, але що саме з ним робити не розуміють.