Аналіз вірша Цвєтаєвої “Молитва”
У вірші Молитва приховане обіцянка жити і творити: Я спрагу всіх доріг!. Вони з’являться в безлічі – різноманітні дороги цвєтаєвський творчості. У віршах Вечірнього альбому поруч зі спробами виразити дитячі враження і спогади межувала недитяча сила, яка пробивала собі шлях крізь немудру оболонку заримовані дитячого щоденника московської гімназистки. У збірнику Цвєтаєва багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людям; в першу чергу про маму і про сестру Асі. Вечірній альбом завершується віршем Ще молитва. Цвєтаєвська
У кращих віршах першої книги Цвєтаєвої вже вгадуються інтонації головного конфлікту її любовної поезії: конфлікту між землею і небом, між пристрастю й ідеальною любов’ю, між миттєвим і вічним – конфлікту цвєтаєвської поезії: побуту і буття.
“Вірші Марини Цвєтаєвої, навпаки, завжди відправляються від якого-небудь реального факту, від чого-небудь дійсно пережитого. Не боячись вводити в поезію повсякденність, вона бере безпосередньо риси життя, і це додає віршам її страшну інтимність “, – говорить Брюсов.
Захоплений її віршами був
До вас душа так радісно ваблена!
О, яка віє благодать
Від сторінок “Вечірнього альбому”!
(Чому “альбом”, а не “зошит”?)
У вашій книзі стільки досягнень…
Хто ж Ви? Вибачте мій питання.
Хто Вам дав таку ясність фарб?
Хто Вам дав таку точність слів?
Сміливість все сказати: від дитячих ласок
До весняного молодика снів?
Ваша книга – це звістка “звідти”,
Ранкова милостива звістку.
Я давно вже не сприймаю дива,
Але як солодко чути: “Чудо – є!”
Пізніше Волошин запросив сестер Цвєтаєвих провести літо в його будинку в Коктебелі, в Криму. Влітку 1911 року Марина Цвєтаєва приїхала туди. У будинку Волошиних постійно жила велика компанія – друзі і знайомі Макса, їхні друзі та знайомі – в більшості своїй люди творчі: письменники, поети композитори, художники. Саме цього літа Цвєтаєва познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Ефроном. Він був на рік молодший за неї, йому не виповнилося навіть вісімнадцяти. Сергій представлявся Цвєтаєвої середньовічним лицарем – ідеалом шляхетності, порядності, вихованості, гідності. Вона поетизувала Сергія, він був для неї у великій мірі героєм, романтичним образом.
Я з викликом ношу його кільце!
– Так, у Вічності – дружина, не на папері. –
Його надмірно вузьке обличчя
Подібно шпазі.
Безмовний рот його, кутами вниз,
Болісно, – прекрасні брови.
В його особі трагічно злилися
Дві древніх крові.
Він тонкий перше тонкістю гілок.
Його очі – прекрасно-марні! –
Під крилами розкинутих брів –
Дві безодні.
У його особі я лицарству вірна,
– Усім вам, хто жив і вмирав без страху!
Такі – у фатальні часи –
Складають станси – і йдуть на плаху.
Друга збірка віршів – “Чарівний ліхтар”.
Марина Цвєтаєва відчувала себе старше, доросліше свого чоловіка. Любов, турбота поєднувалася в ній з прагненням визначати життя свого чоловіка, направити її так, як вона собі це уявляла. Марина дбала про Сергія – адже він був зовсім хлопчиком, ще навіть не закінчили гімназії, до того ж хворів на туберкульоз. Їхнє вінчання відбулося у січні 1912 року в Москві, молода сім’я оселилася в Замоскворечье в Катерининському провулку. У лютому цього ж року вийшов другий збірник віршів Цвєтаєвої “Чарівний ліхтар”. Ця книга не викликала такого схвалення критики як перша, збірник відзначався як “слабкість молодого поета, переспівують самого себе”.
Цвєтаєва розуміла справедливість цих доводів, пізніше вона сказала, що
“Вечірній альбом” і “Чарівний ліхтар” “за духом – одну книжку”. У ній продовжуються ті ж теми і перш за все – тема любові, що проходить через усю творчість Цвєтаєвої.
У вірші “На радість” вона проголошує щастя життя. Любов загострює сприйняття світу, у всьому закоханим бачиться диво – і в “курних дорогах”, і в принади “куренів на годину”, і в казкових “звірячих барлогах”. Саме любов дарує героїні відчуття повноти життя:
Милий, милий, ми, як боги:
Цілий світ для нас.
Їй здається, що все створено лише для двох, їм всюди легко, вони відчувають, що “всюди вдома ми на світі”. Героїня відчуває свою владу над світом, відкидає “домашній коло” – зараз їй ближче “простір і зелень луги”, свобода. Вона захоплена і зачарована любов’ю, все інше здається їй неважливим, несуттєвим, вона згодна на самовідданий полон любові:
Милий, милий, один у одного
Ми навіки в полоні!
Для героїні любов – це можливість саморозкриття, спосіб пізнання і сприйняття світу.
31 травня 1912 відбулося відкриття Музею витончених мистецтв імені Олександра 3, створенню якого присвятив життя Іван Володимирович Цвєтаєв. Воно відбувалося надзвичайно пишно й урочисто, приїхав сам імператор Микола Другий з сім’єю. Однак Музей відняв у професора Цвєтаєва занадто багато сил. Він став директором музею, мріяв написати книгу, але здоров’я його було підірване. Він ще встиг стати хрещеним батьком доньки Марини Аріадни і сина Асі Андрія. Іван Володимирович Цвєтаєв помер через рік з невеликим після відкриття Музею – головної справи свого життя.
Дореволюційна молодість. 5 вересня 1912 у Марини Цвєтаєвої народилася дочка. Вона вибрала для дівчинки незвичайне ім’я з грецької міфології – Аріадна: “назвала її Аріадною всупереч Сергію, який любить російські імена, друзям, які знаходять, що це салонно. Семи років від роду я написала драму, де героїню звали Антріліей. – Від Антріліі до Аріадни. Аріадна – адже це так відповідально!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)