Аналіз вірша Бодлера “Гімн красі”
Гімн красі
Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні
В твоєму погляді – покара і вина,
Безумні злочини й діяння благородні;
Захмелюєш серця, подібно до вина.
В твоєму погляді – і присмерк, і світання,
Як вечір грозовий, приносиш аромат.
Німим стає герой з твого причарування,
І сміливішає дитина во сто крат.
Чи ти зійшла з зорі, чи вийшла із провалля,
Йде Фатум, наче пес, за покроком твоїм;
І, розсіваючи біду чи безпечалля,
У всьому вільна ти, хоч пані над усім!
Красо! Ти по мерцям ступаєш без мороки,
Злочинство,
Коштовності, твої чарівливі брелоки,
Що витанцьовують на твому животі.
Коханець зморений, що пригортає милу,
Що кволо хилиться й зітхає раз ураз,
Нагадує того, хто сам свою могилу
Вкриває ласками у свій вмирущий час.
Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,
Потворно вибредна, страхітлива й свята,
Як до безмежностей, що я про них не знаю,
Але жадаю їх, відчиниш ти врата!
Це байдуже, хто ти
Чи Діва, чи Сирена, Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна,
Зробила легшим ти, а всесвіт – менш гидким!
Удвох останніх рядках автор говорить про роль краси у житті людини. Якою б не була природа краси, вона надихає поета, є для нього владаркою натхненною, і найголовніше – робить життя легшим, “а всесвіт – менш гидким!”
Та найголовніше, що всеосяжна краса, на думку поета, допоможе йому “відчинити врата” “до безмежностей”, зазирнути у заборонене та незвідане. Адже Бодлер, як і інші митці та філософи його часу, вважав, що за реальністю, яку бачить людина, існує світ ідей, який вона бачити не може. Ось він-то і є справжнім, а видимий, реальний світ – його блідий відбиток. Цей справжній таємничий світ не можна осягнути розумом, але його можна відчути, вгадати інтуїтивно, підсвідомо, – вважав Ш. Бодлер. Митець повинен стати медіумом, провідником, інструментом цього ідеального світу, адже лише йому може відкритися глибина життя у явищах повсякденності. І ці явища у новому мистецтві стають символами.
(4 votes, average: 3.00 out of 5)