Аналіз перших віршів Маршака
Вірш “Пожежа” відрізняється винятково чіткою композицією. Перші його строфи розповідають про дозорця на каланчі, потім іде друга головкому – вогонь виривається з полону й, нарешті, третя – виїзд пожежних на боротьбу з вогнем. Причому Маршак так відбирає факти і язикові засоби, що кожна частина вірша – це закінчене, самостійне ціле, сприймане в той же час як органічна частина єдиного сюжету
Події у вірші розвиваються швидко, напружено: маленький, хитрий вогник вирвався на волю, і відразу ж грізно забушувало полум’я, мчаться
Відкрила дверцята Лена, Побіг по стільцях із тріском, Зіскочив вогонь із поліна, Нагору поповз по фіранках, Перед грубкою випалив підлогу, Стіни Димом заволік, Вліз по скатертині на стіл, Лиже підлога й потовкся А як вагомо звучать дієслова в наступному уривку: Сокирами балки валять, Із брандспойтів полум’я гасять…
Не
От Кузьма в пом’ятій касці, Чоло в крові, підбитий око Голова його в пов’язці, Так йому не в перший раз…
Вищою нагородою для Кузьми є свідомість того, що “попрацював він недарма й славно впорався з пожежею”.
Маршак виводив дитини з вузького, кімнатного мирка на широкий простір. Вірш “Пошта” (1927) – це скоріше маленька поема. Сюжет цього добутку нескладний: доганяючи адресата, лист облітає майже всю земну кулю, і разом з ним подорожує й маленький читач: з Ленінграда – у Берлін, з Берліна – у Лондон, з Лондона – у Бразилію, зі Знову в Ленінград. Вірш складається з 10 невеликих главок, дуже лаконічних по змісту, тісно взаємозалежних. Ні одну з них не можна переставити у вірші або опустити, не порушивши при цьому загальній композиційній цілісності. Своєрідні ці головкоми й за формою: одні з них нагадують загадки:
Хто стукається у двері до мене З товстою сумкою на ремені, Із цифрою 5 на мідній бляшці, У синьої форменому кашкеті? – інших – дитячі лічилки: Це він, Це він, Ленінградський листоноша!
Розповідаючи про те, як лист подорожує по світлу, Маршак знайомить читача із цілим поруч героїв, наділяючи кожного з них що запам’ятовуються, дуже конкретними національними рисами характеру, поводження: містер Смит “у поштовій синій кепці, а сам він’ начебто друзки”; дон Базиліо, бразильський листоноша, “від спеки стомлений”; “в синьому форменому кашкету, із цифрою 5 на мідній бляшці” – ленінградський листоноша
Знов-таки, як і в “Пожежі”, стрімкість ритму у вірші автор створює ретельним підбором дієслів, що позначають рух:
Лист Саме Нікуди не піде, Але в ящик його опусти – Воно пробіжить, Пролетить, Пропливе Тисячі верст шляхи…
Оповіданню про кругосвітній подорожі листа відповідає й своєрідна кільцева композиція вірша. Воно закінчується своєрідним гімном листоношам, їх нелегкому, непомітному, але дуже потрібному людям праці
(1 votes, average: 5.00 out of 5)