АМЕРИКАНСЬКА ПОЕЗІЯ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛІЗМУ. УОЛТ УЇТМЕН
ЛЕКЦІЯ 18
АМЕРИКАНСЬКА ПОЕЗІЯ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛІЗМУ.
УОЛТ УЇТМЕН
1. Філософська течія трансценденталізму: витоки, характерні риси, представники.
2. Уолт Уїтмен – поет – трансценденталіст.
3. Збірка У. Уїтмена “Листя трави”: назва, побудова, провідні мотиви, образ ліричного героя.
1. Філософська течія трансценденталізму: витоки, характерні риси, представники
Трансценденталізм (з лат. – той, що виходить за межі, даний поза досвідом) – самобутня релігійно-філософська й етична система, яка розвивала національну
У 1836 році в Бостоні був організований “Трансцендентальний клуб”, який очолював Р. Емерсон. Членами клубу стали
У трактаті “Довір’я до себе” Ральф Емерсон писав, що людину треба цінувати не за багатства, а за особисті якості, нехай вона покладається на себе і шукає шляхи до правильного життя. У праці “Природа” він підкреслював, що з філософської точки зору Всесвіт поділений на Природу і Душу.
Провідні риси трансценденталізму: самозаглиблення та “довіра до себе”, духовна незалежність, божественність людського “я”, рівність людей, заперечення насильства над особистістю, пантеїстичне сприйняття життя, заперечення культу збагачення, віра в існування “наддуші”, частинки якої містилися в кожній людині.
Трансценденталізм відіграв значну роль у становленні філософських засад пізнього романтизму США, був світоглядним та естетичним орієнтиром для Н. Готорна, Г. Мелвілла, У. Уїтмена. Незалежно від того, поділяли американські романтики ідеї Емерсона і Торо чи ні, вони “відбивали їх безпосередньо чи опосередковано у своїй творчості”, “прогресивні думки, які містилися у творах і виступах трансценденталістів, не могли не впливати на американську творчу інтелігенцію”.
Отже, трансценденталізм – світоглядне та естетичне підгрунтя, літературно-філософський орієнтир митців США в 30 – 50 роки XIX сторіччя.
2. Уолт Уїтмен – поет – Трансценденталіст
УОЛТ УЇТМЕН (1819-1892) – американський поет, оригінальний мислитель, публіцист, критик, прозаїк, автор відомої книги “Листя трави”.
Предки поета були вихідцями з Голландії. Народився він 31 травня 1819 року в бідній фермерській родині в селищі на острові Лонг-Айленд (неподалік від Брукліна). У багатодітній сім’ї було дев’ятеро дітей, серед яких Уолт був старшим. Разом із братами він допомагав батькові. Деякий час (1825 – 1830) відвідував бруклінську школу, але син теслі не міг здобути гарну освіту. Здебільшого Уолт Уїтмен займався самоосвітою. Серед його улюблених письменників – імена Шекспіра, Діккенса, Жорж Санд, Беранже, Купера.
Трудова біографія Уїтмена налічувала багато професій: розсильний, друкар-складальник, учитель, журналіст, редактор провінційних газет, тесля, санітар під час війни між Північчю та Півднем. Уолт Уїтмен любив подорожувати. За свідченням біографів, він пішки пройшов через 17 штатів. Його любов до усамітнення дивувала оточуючих.
До 36 років Уїтмен не створив нічого визначного. Він був звичайним автором традиційних віршів. У літературне життя Америки поет прийшов пізно. За словами В. Мацапури, з’явився несподівано “на поетичному парнасі” і “не мав періоду школярства”.
Щоб зрозуміти унікальність появи нового таланту, одні дослідники вдавалися до містичних пояснень, інші – вказували на велику підготовчу роботу, що знайшла відбиток у щоденниках Уїтмена.
У 1850 р. було надруковано декілька поезій Уїтмена, зокрема “Європа”. Перші вірші були лише провісником народження оригінального, самобутнього поета, котрий сміливо заявив про себе у збірці “Листя трави”, перше видання якої вийшло в Нью-Йорку у 1855 р. Цей рік поділив життя Уїтмена на два етапи: до і після появи збірки. Сучасникам і навіть читачам наступних поколінь вона видалася незвичайною: її космізм, філософічність, оригінальне світобачення, нетрадиційна форма віршів вразили і приголомшили.
Починаючи з 1874 р., поет боровся з тяжким недугом: у 54-річному віці його розбив параліч, і до кінця життя він уже не міг позбавитися хвороби. Прикутий до ліжка, він продовжував писати. Останнє найповніше видання (1892 року) вважалася “виданням смертного ліжка”.
Великий вплив на формування світогляду письменника мала філософія трансценденталізму Р. Емерсона він величав своїм “Учителем”. Політичні, філософські, естетичні погляди письменника знайшли відображення у “Листі трави” – книзі його життя.
У роки формування Уїтмена як поета велику роль у суспільному житті Америки відігравав аболіціонізм – рух за скасування рабства негрів. Аболіціоністські погляди Уїтмена також відчутні у “Листі трави”.
Уолт Уїтмен – гуманіст з великої літери. Гуманістичне ставлення до навколишнього світу почало формуватися у його душі ще з дитячих років під впливом Біблії. Цю книгу читали в батьківській оселі щодня, знали її напам’ять. Можливо, звідси взяли свій початок такі ідеї творчості письменника, як ідея рівноправності всіх людей, віра у братерство народів і невичерпність людського генія.
Слід зазначити, що творчість Уїтмена, стали віхою у розвитку американської поезії XIX століття, по-своєму відгукнулась на американський романтизм. Адже поет виступив в епоху, коли романтизм “изживал себя частью в бесплодных подражаниях эпигонов, частью в претензиях на философичность у бостонских поэтов”. Поет намагався боротися з “обветшалой эстетикой романтизма”. Митець оспівав красу простого життєвого факту, який і був для нього ідеалом краси. Ідеал – це і була сама дійсність, така, якою вона постала перед людиною, поетом, її він і прагнув виразити. Все інше – для нього лише “орнаменти”, умовності, яким не було місця в поезії.
Уїтмен полемізував з романтизмом і у віршах, і в газетних виступах. Ця полеміка оновила американську поезію, навчила її новим способам вираження, але у своїх поглядах на американську дійсність, на перспективи розвитку американського суспільства Уїтмен залишався романтиком, і риси романтизму відчутні у його творчості, незважаючи на всі заперечення “романтичного в поезії”.
Читання творів американського поета – праця, але праця творча, яка звеличує душу людини. Поет писав: “Читач повинен брати на себе свою частину роботи – тією ж мірою, як я виконую свою”. У книжці “Листя трави” він прагнув “не так утвердити або розвинути ту чи іншу тему”, як ввести читача в атмосферу цієї теми, її думки, щоб звідси читач сам “рушив у свій політ”.
Критики одностайні у думці, що в Америці важко знайти письменника, який був би таким щирим і серйозним у пошуках життєвих цінностей, яким був У. Уїтмен. Джерело і пафос усієї його поезії, за словами А. Градовського, закодовані у тріаді: “Що є людина? І що – я? І що – ти?”.
Проте перше видання збірки поета “Листя трави” у 1855 році сучасники зустріли негативно. Труднощі супроводжували і кожне прижиттєве перевидання цієї книжки. Уїтмен тривалий час залишався для переважної більшості американських читачів незрозумілим; хоча одне із тверджень американських критиків не потребувало доказів – це те, що він – поет глибоко релігійний, містичний.
І все ж, хоча йому доводилося терпіти матеріальні нестатки і негативне ставлення критиків, ім’я його користувалося популярністю. Визнання до поета прийшло раніше в Англії, ніж на батьківщині. Там у нього з’явилися шанувальники. У 1870 році була надрукована книга Енн Гілкрайст “Жінка міркує про Уолта Уїтмена”.
Енн Гілкрайст була вдовою відомого англійського літературознавця, сама писала книги. Збірка “Листя трави” Уолта Уїтмена зворушила її до глибини душі, вона покохала поета і написала йому листа. Вони почали листуватися. Енн Гілкрайст мріяла про шлюб з американським поетом. Письменник попереджав закохану жінку, що не треба плутати Уолта Уїтмена – героя збірки, з Уолтом Уїтменом – людиною. У поезіях вона побачила безстрашного, агресивного, самовпевненого, вільного від умовностей, чуттєвого, шляхетного чоловіка – красеня. У житті він був іншим: ніжним, лагідним, часом сором’язливим і скромним. Поет написав до англійки: “Дорогий друже, дозвольте мені зробити деякі попередження стосовно себе – і Вас також. Не слід будувати у своєму уявленні невиправданий, безпідставний образ, нарікати на нього, а тоді безоглядно присвячувати йому всю свою люблячу душу. Справжній У. У. – людина дуже проста, і вона не варта такої відданості”.
У молодості Уолт Уїтмен мав шість футів (фут – 30,48 см) на зріст; статура була стрункою, проте не атлетичною. Здоров’я й сили не бракувало. Він рано посивів.
Американець почав старіти, як тільки погіршилося його самопочуття в роки Громадянської війни. Після інсульту і паралічу (1873 рік) поет одразу зробився старим; здоров’я, сила, енергія залишили його, проте він, як раніше, був оптимістом.
Коли Енн приїхала у 1876 році до США і зустрілася з ним, вона збагнула, що вони зможуть бути лише друзями. Упродовж двох років Енн з дітьми мешкала у Філадельфії, Уолт Уїтмен – у Кемдені, передмісті Філадельфії. Він часто навідувався до Гілкрайстів. У 1879 році жінка покинула США. Вона пішла з життя раніше за поета. У кінці 1885 року її син, Гілберт, повідомив його про смерть Енн Гілкрайст. Славетний американець у жалобі відповів: “…Нічого зараз не залишилося, крім спогадів про милу й багату душею людину… Я не можу сьогодні писати, я повинен залишитися наодинці і думати”.
Уїтмен присвятив Енн Гілкрайст вірш, який почав рядками: “Мій шляхетний друг, чарівна жінка, мій люб’язний вчений…”. У книзі М. Мендельсона вміщена картина Гілберта Гілкрайста: “Уолт Уїтмен, Енн Гілкрайст і її дочка Грейс”.
У Кемдені, в будинку, де мешкав поет останні свої роки, і де він помер, є музей. Тут зберігається усе, пов’язане з його життям і творчістю.
Особливості індивідуального стилю Уолта Уїтмена:
– схожість образів ліричного героя і творця збірки;
– поєднання конкретного, чуттєво образного плану і плану
Абстрактного, філософського значення;
– змалювання життя в контрастах (протилежність образів);
– створення своєрідних “каталогів” (переліку чогось, конкретизації);
– дія музичного принципу на всіх рівнях поетичної композиції;
– форма вірша – верлібр;
– внутрішній і зовнішній ритм;
– поступове наростання емоційної напруги;
– використання прийомів ораторського мистецтва (риторичних запитань, окличних речень, звернень);
– космізм;
– схильність до символіки.
3. Збірка У. Уїтмена “Листя трави”: назва, побудова, провідні мотиви, образ ліричного героя
Збірка Уолта Уїтмена “Листя трави” посіла важливе місце серед поетичних надбань світової літератури. Творчий доробок поета приваблював читачів різноманітністю тематики, оригінальністю стилю, широким жанровим діапазоном.
Вірші, поеми, які ввійшли до збірки, не мали традиційного сюжету. Л. Герасимчук слушно зазначив: “…Циклічність (народження – праця – смерть – безсмертя) властива і всій книжці в цілому, і найголовнішим її складникам…. Поза увагою поета не залишилися ні звичайнісінькі картини американських буднів, ні соціальна трагедія расової нерівноправності, жодна з найважливіших подій у європейській історії XIX ст.”
“Листя трави” – збірка, яка прославила ім’я письменника. За життя поета вийшло дев’ять видань цієї книги. Перше її видання (1855) він набрав власноруч. Воно було здійснене за кошти автора, без вказівки на його ім’я. Книга містила 12 віршів і поем без назви. Але тут був його портрет і згадувалося про те, що права на видання мав Уолт Уїтмен. На обкладинці домінував зелений колір. “…Це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленої тканини – кольору надії”, – пояснював поет. “Листя трави” – це переважно спроба передати мою власну емоційну та особистісну природу…спроба деталізовано від початку до кінця відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині XIX сторіччя в Америці) і зробити це вільно, вичерпно і правдиво”, – писав Уїтмен.
У Леся Герасимчука читаємо: “…Якщо спробуємо визначити суть книжки “Листя трави”, то можна сказати: її тема – це сам Уолт Уїтмен, сюжет – людина і Всесвіт, ідея – вічне і неухильне торжество людини. Може, це звучить надто узагальнено, але ж саме таким був задум автора”.
Упродовж усього життя з кожним черговим виданням поет поповнював збірку, залишаючи символічну назву “Leaves of Grass”, яка могла перекладатися по-різному – “листя”, “стебла”, “паростки”, “аркуші” трави. Третє видання (1860) налічувало вже майже 100 віршів. Дев’яте (1892) – 400 поезій різного обсягу.
Твори, які ввійшли до збірки, автор поділив на 15 циклів. До кожного ввійшли поезії, об’єднані за певними темами. Цикли мали відповідні назви: “Присвяти” (оспівування простої окремої особистості, людей різних професій; розкриття очевидних істин життя), “Діти Адама” (показ гармонії фізіологічного і духовного в людині; оспівування краси людського тіла, фізичного і платонічного кохання), “Аїр благовонний” (розкриття ідей демократії; тема дружби, братерства, любові), “Перелітні птахи” (оспівування сили, можливостей молодого покоління; заклик до нового життя; сподівання на зміни в суспільстві), “Морські течії” (філософсько-пейзажна лірика), “При дорозі” (антирабовласницькі мотиви; незмінні картини життя), “Барабанний бій” (події Громадянської війни в США 1861-1865 p. p.; роль поета і поезії в роки війни), “Пам’яті президента Лінкольна” (вірші, присвячені президенту Лінкольну), “Осінні ручаї” (тема свободи, життя і смерті; проблема екології; мотиви повстання), “Шепіт божественної смерті” (безсмертя після смерті), “Від полудня до зіркової ночі” (музика кохання; негаразди життя; революція в Іспанії; “ніч, сон, смерть і зірки”), “Пісні розставань” (щасливе майбуття; схід і захід життя), “Дні семидесятиліття” (сенс щастя; підведення підсумків життя; мотиви самогубства; тема справжніх переможців), “Прощавай, моє Натхнення!” (оспівування сили поета, смерті в ім’я свободи, безсмертя і добра), “Ехо минулих літ” (відречення від небажаних фактів; визнання й оспівування життя, в якому люди стали рівноправними).
У збірці “Листя трави” наявні наскрізні теми й образи. Виділимо такі наскрізні теми: Людина – Особистість – Жінка – Чоловік; життя і смерть; Тіло і Душа; війна; Демократія; Природа; щастя. Серед наскрізних образів можемо виділити такі: Життя, Смерть, Сонце, Море, Повітря, Земля, Кохання.
У поезіях “Одне я співаю”, “Коли я міркував у тиші”, “На кораблях в океані”, “Історику” (цикл “Присвяти”) Уолт Уїтмен визначив зміст збірки, вдався до визначення образів “Листя трави”: “пою я войну”, “жизнь, безмерную в страсти”, “Человека Новых Времен”, “войну, куда более долгую и великую, чем любая другая”, “изменчивое счастье”, “песню битвы”, “Тело и вечную Душу”. Свою книгу автор назвав “поемою”, порівняв її з кораблем – “одиноким парусником, рассекающим эфир, бегущим к неизвестной цели, но всегда уверенным”.
Спеши, спеши, моя книга! Раскрой свои паруса, утлое судёнышко, над величественными волнами. Плыви всё дальше и пой, во все моря, через безграничную синь, неси мою песню…
У поезіях “Штатам”, “Народжений на Поманоці” (вірші 3,4,14,18), “Чую, співає Америка” (цикл “Присвяти”), “Для тебе, Демократія”, “Пісня різних професій”, “Наснилося мені місто”, “Я бачив дуб у Луїзіані” (цикл “Аїр благовонний”), “Піонери! Піонери!” (цикл “Перелітні птахи”), “Європа”, “Бостонська балада”, “Нашим штатам” (цикл “При дорозі”) відчутні політичні мотиви (підтримка ідей демократії, мрії про утопічне місто, сподівання на нове життя, в якому всі будуть рівноправними, ототожнення сили й величі Штатів із впливом релігії). Автор розкрив проблему культурного й економічного розвитку Америки, її становища на міжнародній арені.
Ліричний герой Уїтмена закликав до боротьби, до зміни життя на краще, пропонував брати приклад з країн, які прийняли ідеї демократії, беззаперечно вірить у свободу, проголошуючи:
Свобода! Пусть другие не верят в тебя,
Но я верю в тебя до конца.
Поет критично ставився до керівництва Америки, прагнув довести думку, що віра мали велике значення для досягнення успіху в будь-якій сфері життя, а особливо – для перемоги.
Я стою в стороне и смотрю,
И меня глубоко изумляет,
Что тысячи людей идут за такими людьми,
Которые не верят в людей.
Оспівуючи просту окрему особистість, змальовуючи людей різних професій, розкриваючи очевидні істини життя, Уїтмен залишив за читачем право вибору:
Ты уже не будешь брать все явления мира из вторых или третьих рук,
Ты перестанешь смотреть глазами давно умерших или питаться книжными призраками,
И моими глазами ты не станешь смотреть, ты не возьмёшь у меня ничего,
Ты выслушаешь и тех и других и профильтруешь всё через себя.
Погляд на людське тіло в поезії письменника – трансценденталіста нагадував ставлення до нього древніх греків, що не було характерним для літературної традиції XIX ст. Не випадково пуританська Америка не сприйняла його. Романтики оспівували людську душу, Уїтмен оспівав гармонію душі і тіла. Найбільш яскраве вираження ця тема знайшла у циклі “Діти Адама”.
Поезії “Про тіло електричне я співаю”, “Час безумству и щастю”, “Одного разу, коли я проходив містом”, “Коли я, як Адам” оспівали красу людського тіла, вільного кохання, фізичних стосунків між чоловіком і жінкою.
У поезії “Про тіло електричне я співаю” Уїтмен намагався дати відповідь на запитання:
Иль тело значит меньше души?
И если душа не тело, то что же душа?
Перед читачем постала проблема краси чоловічого і жіночого тіла, співіснування тіла і душі. Автор намагався показати довершеність і чоловічого, і жіночого тіла шляхом зіставлення: основна якість чоловічого тіла – сила (“умелые сухожилья и нервы”, “слои грудных мускулов”, “упругое мясо”, жіночого – ніжність (якщо відчуваєш “божественный нимб” жіночого тіла, то “все книги, искусство, религия, время, страх ада – всё исчезает”). Жінка мала перевагу, бо вона – мати, початок інших начал.
Своєрідне трактування природи, ставлення до стихії води, вітру, землі становило найголовнішу прикмету мистецько-філософського світогляду Уолта Уїтмена.
Цикли “Морські течії”, “Осінні ручаї”, цикл “Від полудня до зіркової ночі” – ніби чарівні казки, які оспівали красу справжнього кохання, музику природи.
Розповівши історію двох закоханих пташок, ліричний герой Уїтмена розумів, що все в природі сповнене коханням: море, місяць, ніч, земля, зірки, нічні пісні, темрява, безодня, місяць, ліс, поле. Але ці привабливі картини втратили сенс без коханої, бо не могли її ні повернути, ні замінити.
Вернись, любимая! Слышишь, я здесь!
Этой созревшей песней я говорю тебе, где я.
Этот ласковый зов обращаю к тебе, к тебе.
Ліричний герой, який став випадковим свідком втрати самотнього птаха, “одиноким слушателем” його благань, усвідомив своє призначення в житті. Після цієї події його слова почали перетворюватися на вірші, пісні.
Уїтмен оспівав музику Природи, уміння відчувати цю музику. Автор упевнений: якщо людина здатна відчувати “мерцанье холодных вод”, “тающий мартовский снег”, “бегущий ручей”, “запах сирени”, чути всі ці звуки, то на світ вона дивилася іншими очима, сама прагнула по-іншому розмовляти, цінувала “звучность, размеренность, стройность и божественный дар говорить слова”. Музика Природи – “первозданная песня Земли”, тільки після неї з’явилися інші пісні, які співала і створювала людина. Музика здатна була зробити все: підняти на боротьбу, заспокоїти, змусити плакати і сміятися, пізнати світ. Ліричний герой Уїтмена завжди знаходився у пошуках нових пісень, нової музики, звуків, а головне – у пошуках музики душі.
Хрестоматійними стали вірші Уїтмена, присвячені пам’яті президента Лінкольна, убитого найманцем. Для поета він був символом демократії, улюбленим президентом. Вірші “Біля берегів голубого Онтаріо”, “О Капітан! Мій Капітан!” пронизані мотивами жалю і туги. Уїтмен, передавши почуття всіх американців, сумував, але не докоряв смерті:
Я плакал и всегда буду плакать – всякий раз, как вернётся весна…
У поезіях цього циклу втілені елементи романтичного світобачення з властивим Уїтменові космізмом. Важливу роль у структурі віршів відіграли образи – символи: Америка – корабель, Лінкольн – Капітан і батько.
О Капитан! мой Капитан! сквозь бурю мы прошли,
Изведан каждый ураган, и клад мы обрели,
И гавань ждёт, бурлит народ, колокола трезвонят,
И все глядят на твой фрегат, отчаянный и грозный!
Тема війни знайшла відображення у циклі “Барабанний бій”, циклі “Дні семи десятиліття”. Автор оспівав людей, які надавали медичну допомогу пораненим, лікували не лише тіло, а й душу; розкрив проблему смерті.
Зазначимо, що у поезіях інших циклів Уїтмен захоплювався смертю, яка приносить “уверенность и душевный покой”. Але у віршах цього циклу поет розумів її безглуздість, непотрібність – під час Громадянської війни помирали юнаки.
Не забуду, как солнце взошло, как я поднялся с холодной земли и одеялом плотно укрытое тело солдата Схоронили там, где он пал..
У поезіях останніх циклів Уолт Уїтмен намагався підвести підсумки життя, критично поглянути на прожиті роки. Вкотре він висловив думку, що земля – це чудо, саме життя – чудо, Природа – жива істота, яка мала душу, а все, що існувало – ідеальне: “Не вижу я несовершенства вселенной”.
У поезіях “Багато, багато часу пізніше”, “Осцеола” (цикл “Прощавай, моє Натхнення!”) поет прощається зі своїм Натхненням:
Я ухожу, а куда – и сам не знаю,
Не знаю, что ждёт меня впереди,
Не знаю, встретимся ли мы с тобою.
Для нього ніч – це смерть, день – життя. Ліричний герой Уїтмена сподівався, що Натхнення, пройшовши з ним пліч-о-пліч упродовж життя, залишиться з ним і після смерті. Вони разом підуть у Безсмертя.
Як бачимо, проблематика збірки “Листя трави” досить широка. У поезіях постали такі проблеми: культурного й економічного розвитку Америки; братерства народів, націй; значення війни, повстання для змін у житті суспільства; науки і релігії; еволюції життя; смерті і безсмертя; рівності чоловіка і жінки; краси людського тіла; гармонії фізичного і духовного в людині; взаємозв’язку, взаємодії людини і Природи; розуміння читачами віршів, думок автора.
Ключове місце у книзі належало поемі “Пісня про себе”, що, за словами В. Мацапури, стала своєрідним маніфестом автора.
“Пісня про себе” не мала сюжету в загальноприйнятому значенні цього терміна. Але вона, як і книга в цілому, мала ліричний центр: рух думок, почуттів об’єднав образ ліричного героя. Суб’єкт оповіді – “Я” – близький постаті творця книги, але не тотожний йому. “У мене є лише один центральний образ – узагальнена людська особистість, типізована через самого себе, – писав Уїтмен. – Але моя книга примушує мене, навіть робить абсолютно необхідним для кожного читача поставити себе на головне місце, зробитися живим джерелом, головною діючою особою, яка переживає кожну сторінку, кожне почуття, кожен рядок.”
Поетичне “Я” Уїтмена постійно перевтілювалося в інших людей, явища природи, було представником “усіх епох і всіх земель”, мало узагальнений філософський характер: “лоцман играет в кегли”, “охотник крадётся за дичью”, “дьяконы стоят пред алтарём”, “прядильщица ходит взад и вперёд”, “фермер выходит пройтись в воскресенье”, “тело калеки привязано к столу хирурга”, “девушку – квартеронку продают с молотка”, “полисмен обходит участок”, “юнец управляет фургоном”, “негры машут мотыгами на сахарном поле”, “подросток слушает музыку дождя”, “знаток озирает картины на выставке”, “дирижер отбивает такт в оркестре”, “разносчик потеет под тяжестью короба”, “невеста оправляет белое платье”, “проститутка волочит шаль по земле”, “президент ведёт заседание совета”, “плотники настилают полы”… – “и все они льются в меня, и я вливаюсь в них, и все они – я, из них изо всех и из каждого я тку эту песню о себе”.
Питання для самоконтролю
– Визначте риси і назвіть представників течії трансценденталізму.
– Коли Уолт Уїтмен прийшов у літературне життя Америки?
– Ким стала для Уолта Уїтмена англійська письменниця Енн Гілкрайст?
– Назвіть наскрізні теми і образи збірки Уїтмена “Листя трави”.
– Розкрийте образ ліричного героя у вірші “Пісня про себе”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)