АЛЕМАН-і-де-Енеро, Матео
(1547 – 1614)
АЛЕМАН-і-де-Енеро, Матео (Aleman у de Еnеrо, Mateo – 1547, Севілья – бл. 1614, Мехіко) – іспанський письменник.
Народився у сім’ї лікаря королівської в’язниці у Севільї. У 1564 р. отримав ступінь бакалавра мистецтв і філософії в університеті Маєсе Родріго в Севільї, після цього продовжив свою освіту у старовинних університетах Іспанії – Саламанці та Алькала де Енарес, де студіював медицину. Навчання його перервалося у 1567 р. через хворобу та смерть батька. Згодом Алеман-і-де-Енеро повернувся в університет, де закінчив курс, проте
Важке матеріальне становище змусило Алеман-і-де-Енеро повернутися в Севілью та зайнятися комерцією. У жовтні 1568 р. Алеман-і-де-Енеро позичив значну суму грошей, зобов’язавшись або сплатити її протягом року, або одружитися з якоюсь Каталіною де Еспіноса, опікуном якої доводився позикодавець Алеман-і-де-Енеро. Гроші незабаром були розтрачені і, опинившись перед вибором поміж борговою в’язницею та одруженням, Алеман-і-де-Енеро віддав перевагу останньому. Шлюб виявився невдалим, і незабаром Алеман-і-де-Енеро і Каталінаде
Можливо, комерційні невдачі спонукали Алеман-і-де-Енеро повернутися в університет Маєсе Родріго для вивчення права. Проте через рік Алеман-і-де-Енеро був змушений залишити університет через фінансові труднощі. У жовтні 1580 р. Алеман-і-де-Енеро за борги ув’язнили. Покарання він відбував у королівській тюрмі в Севільї, тій самій, де колись працював його батько. Лише через два місяці після поручительства родича Алеман-і-де-Енеро звільнили. У пошуках виходу з важкого матеріального становища Алеман-і-де-Енеро вирішив податися в Мексику і у березні 1582 р. звернувся за дозволом на еміграцію. Щоб отримати такий дозвіл, необхідно було подати докази “чистоти крові”, тобто того, що серед його предків не було євреїв. Алеман-і-де-Енеро, єврей по матері, знайшов, проте, двох сусідів, котрі свідчили на його користь, але дозволу попри те не отримав.
Навесні 1583 р. Алеман-і-де-Енеро призначили суддею, але після перевищення влади на цій посаді вже в жовтні 1583 р. його за наказом короля заарештували в Мерілі і відіслали в Мадрид. Незважаючи на це, в 1564 р. Алеман-і-де-Енеро знову отримав державну посаду – скарбника, яка зобов’язувала до частих мандрівок країною. В одній із таких поїздок у січні 1591 р. у портове місто Картахену під час корабельного салюту осколок снаряда влучив у голову Алеман-і-де-Енеро. Наслідки могли бути смертельними, але Алеман-і-де-Енеро уникнув серйозних пошкоджень. Свій порятунок він приписав святому Антонію Падуанському, до якого він молився у мить небезпеки. Після цього випадку Алеман-і-де-Енеро, дав обітницю написати біографію цього святого на знак подяки за свій порятунок. Проте свою обіцянку письменник виконав лише через десятиліття.
З 1584 по 1599 р. Алеман-і-де-Енеро продовжував займатися комерційною діяльністю. На цей же період припадають і перші літературні спроби Алеман-і-де-Енеро: переклад двох од Горація та передмова до книги А. де Барроса “Моральні вислови”. У названих творах, ще достатньо скромних за своїми літературними вартостями, вже накреслюються основні теми, дуже важливі для всієї творчості Алеман-і-де-Енеро: суєтність земних багатств і визнання приватної зацікавленості головним рушієм людства.
Публікація у березні 1599 р. першої частини роману “Життєпис крутія Гусмана де Альфараче”(“La vida del picaro Guzman de Alfarache”) одразу ж принесла Алеман-і-де-Енеро славу. Ще жоден твір в Іспанії не мав такого миттєвого успіху. Протягом двох місяців після публікації з’явилася велика кількість піратських видань. У 1600 р. вийшло друком 11 видань роману (включно з опублікованими в Антверпені, Брюсселі, Коїмбрі, Лісабоні, Парижі та кількох італійських містах). Цей роман зробив автора знаменитим не тільки в Іспанії, айв Італії, Франції, Фландрії, Німеччині, де Алеман-і-де-Енеро величали “божественним іспанцем”.
У серпні 1602 р. у Валенсії з’явилася підроблена друга частина “Гусмана де Альфараче “, підписана іменем Матео Лухана де Сайаведри. Сам Алеман-і-де-Енеро висловлював припущення, що за цим псевдонімом ховався якийсь валенсійський адвокат Хуан Марті. Алеман-і-де-Енеро обурило не лише те, що автор фальшивої другої частини “вихопив на льоту його задуми та писання”, а й те, що поспіхом написав продовження, не зрозумівши основного задуму книги. Так, Гусман Матео Лухана зображений лише “найзнаменитішим злодієм”, тоді як сам Алеман-і-де-Енеро підкреслював, що основна мета його книги перш за все моральна -“оглянути, наче зі спостережної вишки, всілякі пороки, щоби приготувати з багатьох отрут цілющий напій, змалювавши людину, яка стата досконалою після багатьох злигоднів і лих, зокрема і після найважчого з усіх принижень – каторжної праці на останній лавці галери”. Але попри це поява другої частини “Гусмана” змусила Алеман-і-де-Енеро переробити свою, за його словами, вже написану другу частину, “наскільки можливо ухиляючись від написаного раніше”.
“Гусман де Альфараче” приніс Алеман-і-де-Енеро успіх, але не матеріальний добробут, і в 1602 р. він знову опинився у борговій в’язниці, де працював над біографією святого Антонія Падуанського (“San Antonio de Padua”, опубл. у 1604 р.). Звільнений у 1603 р. з боргової в’язниці, Алеман-і-де-Енеро наступного року вирушив до Португалії, де святий Ан-тоній народився і був особливо шанований, сподіваючись там забезпечити успіх своїй книжці про нього, яку письменник присвятив португальському народові.
У тому самому 1604 р. в Лісабоні з’явилася й друга частина “Гусмана де Альфараче” – “Життєпис Гусмана де Альфараче, чатова вежа людського життя” (“La vida de Guzman de Alfarache, Atalaya de la vida humana”), з підзаголовком – “написана Матео Алеманом, справжнім її автором”. Вірогідно, Алеман-і-де-Енеро працював над переробкою другої частини “Гусмана” одночасно з написанням “Святого Антонія”. Багато фрагментів морально-релігійних відступів у “Гусмані” перегукуються зі схожими в життєписі святого Антонія.
У 1607 р. Алеман-і-де-Енеро знову звернувся за дозволом на еміграцію в Мексику. У своєму проханні він вказав, що запрошений у Мексику багатим родичем. Алеман-і-де-Енеро справді мав у Мексиці родича – кузена Алонсо Алемана, який, проте, помер ще два роки тому. Ймовірно, однією з причин, які спонукали Алеман-і-де-Енеро емігрувати, був розрахунок на частку кузенівського спадку. Окрім того, Алеман-і-де-Енеро довелося підкупити кількох чиновників, щоби приховати своє єврейське походження, що стало причиною відмови першого разу. Дозвіл нарешті було отримано, але через загрозу нападу голландських піратів біля іспанського узбережжя відплиття кораблів було призупинено. Алеман-і-де-Енеро та його супутники змушені були чекати близько року. Протягом цього часу письменник розпочав роботу над “Кастильською орфографією” (“Ortografia castellana”, опубл. у 1609 p.), де він згадує своє дитинство та вчителів, усе мистецтво яких полягало в тому, що вони змушували його вчитися писати різними почерками, скаржиться на злидні, поганий зір, надокучання ворогів. Урешті-решт, у червні 1608 p., корабель відплив до берегів Нового Світу. Крім Алеман-і-де-Енеро, на цьому ж кораблі плив Фрай Гарсія Герра, архієпископ Мексики, а згодом віце-король Нової Іспанії, людина, яка відіграла важливу роль у подальшій долі Алеман-і-де-Енеро.
Алеман-і-де-Енеро супроводжував архієпископа Гарсія Герру у його поїздках країною. Свого покровителя письменник уславив у “Життєписі дона Гарсія Герри” (“Sucesos de D. Fray Garsia Guerra”, опубл. у 1613 p.), своєму останньому творі, чудовому взірцеві ораторського мистецтва.
Із 1613 р. слід Алеман-і-де-Енеро зник. Дата й обставини його смерті невідомі.
Алеман-і-де-Енеро увійшов в історію літератури перш за все як автор крутійського роману “Гусман де Аль-фараче”. Вже сучасники Алеман-і-де-Енеро гідно поцінували його твір. У “Похвальному слові” до другої частини “Гусмана” Л. де Вальдес зазначив, що “найкращі уми Саламанкського університету… заявили, що як Демосфен у греків і Ціцерон у римлян, так Матео Алеман може вважатися королем красномовства у іспанців, оскільки пише кастильською мовою чисто та майстерно, витончено та жваво”. А героя роману Гусмана – “іспанського Протея” – вважали узагальненим образом усього людства.
Роман побудований у формі розповіді Гусмана про своє життя. Всередині розповіді від першої особи виникають дві точки зору: Гусман – аморальний плутяга та Гусман – морально рефлексуючий оповідач. Ці точки зору гранично розходяться, демонструючи два полюси погляду на життя: мирський, суєтний, і релігійний, істинний. Світ, таким чином, розглядається водночас ніби зсередини і ззовні. Окрім цієї концепції “подоби та суті”, епоха бароко відобразилася в алегоричності образів роману, емблематиці, в песимістичному погляді на природу людини як споконвічно порочну. Але не лише природа людини, а й суспільство сприяє моральній деградації героя, який намагається пристосуватися до цього світу, змінюючи подобу, граючи нові і нові ролі. Протеєподібний характер героя дає можливість Алеман-і-де-Енеро переносити його в різноманітні суспільні верстви і тим самим створювати широку панораму іспанського життя межі XVI-XVII ст. Пройшовши через вивищення та найбільші приниження, Гусман підбиває невеселі підсумки свого життя і вирішує зректися суєтного світу та повернутися до Бога. Третя частина роману, в якій Алеман-і-де-Енеро обіцяв показати праведне життя свого героя, мабуть, так і не була написана.
“Гусман де Альфараче” було визнано класичним взірцем крутійського роману. Він справив суттєвий вплив не тільки на безпосередніх продовжувачів жанру (Ф. де Кеведо, А. де Гевара – в Іспанії, А. Р, Лесаж – у Франції, Г. Я. К. фон Гріммельсгаузен – у Німеччині, Д. Дефо – в Англії), а й на розвиток літератури нового часу в цілому.
Тв.: Рос. пер. – Гусман де Альфараче: В 2 т. – Москва, 1963.
Літ.: Пинский Л. Е. Испанский плутовской роман и барокко // Вопр. лит. – 1962. – №7; Пинский Л. Е. Магистральный сюжет. – Москва, 1989.
Ю. Бернова
(2 votes, average: 3.00 out of 5)