“Але щастя немає й між нами…” (Терзається страстями людин у поемі “Цигани” О. С. Пушкіна)
1. Контрастність образів. 2. Дикий наспів циганської пісні. 3. Невільна душа Алеко. Ніщо велике у світі не відбувалося без страстей. М. Галилей У своїй творчості А. З. Пушкін звертається до природи страстей.
Він, немов ювелір, намагається розглянути всі грані й відтінки такого магічного й у якімсь ступені згубного почуття. Подібна тематика виявляється у віємо творчості письменника. Це не тільки любовні переживання, але й пристрасть гри (“Пікова дама”), пристрасть зазнати нові обрії людської природи (“Маленькі трагедії”). Сам же загадковими
У ньому людина проживає насичене життя, наповнену страстями й любов’ю Для створення такого враження від добутку поет використовує різні прийоми. У поемі “Цигани” О. С. Пушкіна, на думку критика, драматичність положення створюється завдяки контрастності образів. Письменник немов малює певне обрамлення для нової картини страстей. Це видно в зображенні образа навіть одного героя – Алеко. Зовні він залишається спокійний
– Але боже! як грали страсті Його послушною душею! З яким хвилюванням кипіли В його змучених грудях! Так, Алеко пристрасть починає малювати своїми особливими фарбами Герой розуміє, що вирвавшись із порожніх і задушливих міст, звільнився від ланцюгів, які його сковували довгий час.
Він впустив у свою змучену душу волю й новий мир, що відкривала йому юна Земфіра. Але старий циган попереджає його про те, що не кожному дано відкрити свій щиросердечний мир волі. Це не вдається зробити й Алеко. Проходить усього два роки й у Земфірі загоряються нові почуття й страсті.
Але тепер їх запалив не Алеко, а молодий циган, що з дитинства відданий такій же волі й волі, як і вона сама. Можливо, у душі гостюючи місце залишалося не тільки полум’яним почуттям, але й тій тузі, що він придбав на батьківщині. Цигани ж таки швидко забувають про минуле й знаходять у собі сили, щоб витиснути зі свого внутрішнього миру всі неприємності.
Так і надійшов старий циган, коли від нього пішла Мариула, мати Земфіри. Він просто упокорився, тому що розумів, що не зможе нічим загасити новий вогонь страсті. Цю історію ми знаємо зі слів самого оповідача Але те, через що довелося пройти самому Алеко, нам розповідає автор добутку. І ми розуміє, що об такий великий вогонь страсті можна тільки обпалитися, навіть є ти його будеш просто гасити. О. С. Пушкін розділяє оповідання про нове почуття Земфіри на дві частини.
Одна з них пісня, що дозволяє висловити всі свої почуття, а інша короткі зустрічі із циганом, де нам чутні окремі репліки, що підтверджують слова музичного добутку. Земфіра вкладає свою душу у виконання стародавнього наспіву Тому жагуча мелодія не тільки розкриває нам внутрішній мир героїні, але й служить своєрідною зав’язкою драматичної ситуації. Тобто споконвічно відносини між коханими будуються на полум’яній пісні юної циганки. Однак саме описаний у мелодії сюжет і стає своєрідною ілюстрацією для майбутнього розвитку подій. Старий чоловік, грізний чоловік, Ріж мене, пали мене: Я тверда; не боюся Ні ножа, ні вогню У пісні Земфіри чутний “дикий наспів” оригіналу.
І Алеко внутрішньо догадується про що співає його дружина, але не може зупинити ні її співу, ні свого хвилювання. Але Земфіра продовжує незважаючи на те що чоловік хоче зупинити неї. Свою пристрасть до іншого вона вже не може зберігати в собі. Тому вирішує неї виплеснути в словах пісні. Це відкриває нам вільний і жагучий характер самої жінки.
Недарма О. С. Пушкін як головна героїня вибирає саме циганку. Тільки вона, а не світські панянки, які зустрічалися Алеко в іншому житті, здатна на розпачливий учинок: віддатися цілком почуттю, не слухаючи голосу розуму. І її новий коханий має такі ж риси. Тому вона створює у своїй пісні палкий образ парубка.
Він свіже весни, Жарче літнього дня; Як він молодий і сміливий! Як він любить мене! Пушкіна розташовує пісн Земфіри в центрі поеми. Вона стає своєрідним ключем, що немов розділяє оповідання на дві частини.
Тобто те, про що ми догадувалися в першій частині приводиться в самій пісні У той же час подальше життя героїв іде точно по пісенному сценарії. Алеко не може зрозуміти, звідки з’явилася така дивна пісня. Але старий циган розповідає йому про те, що цей наспів Земфіра чула тоді, коли мати її качала в колисці.
Тобто це традиційна пісня, що відбиває жагуче й дике життя кочового плем’я Але ж ніщо так не розкриває внутрішню сутність того або іншого народу, як його пісні. Вільне й вільне життя циганів створює особливу атмосферу в їхньому душі, у яку може входить як добрий попутний вітер, строкате життя табору, так і власні палкі почуття. Однак старий циган зміг упокоритися із втратою коханої людини. Адже жіноче серце може любити тільки жартуючи.
Але Алеко не зупиняється на цьому. У його душі Земфіра заронила такий вогонь, що він не може погасити навіть у нічний час. Герой і в сні думає й живе тільки їй однієї Тому Алеко вирішує приборкати пристрасть Земфіри до її коханця. Але він не розумів одного: це почуття настільки заволодіває душею, що в ній зовсім не залишається місця розуму. Людина починає жити тільки своїми емоціями, голос розуму залишається йому далекий.
Так і відбувається в сцені вбивства молодого цигана. Алеко вбиває його в люті, коли знаходить свою дружину недалеко від могили з іншою людиною. Земфіра, повна любові до молодого цигана й вражена зробленим Алеко, говорить йому, що нічого не боїться: Ні, повно, не боюся тебе!
– Твої погрози нехтую, Твоє вбивство проклинаю… Але вона не закінчує своє мовлення. Кинджал Алеко опускається й на неї. Але й це не допомогло героєві.
Земфіра однаково вмирає люблячи. Алеко зміг убити людини, але те почуття, що у ній відродив молодий циган, так і залишилося з нею: “Умираю люблячи”. Пристрасть, що знову спалахнула в груди молодої й вільної циганки, пішла з нею самої Але своїми діями Алеко вбив не тільки людини, але й часточку своєї душі й тої пристрасті, що змогла колись заронити в неї прекрасна Земфіра. Після цього старий циган розкриває таємницю страсті й такої дикої й хвилюючої душі природи народу, що кочує.
У будь-якій ситуації вони залишаються вільними й добрими. Ця і є той грунт, на якій розцвітає безліч почуттів. Але Алеко прийшов до них з інший світу, де пристрасть має зовсім інші характеристики.
Вона не робить людей вільн і прекрасними, а знищує їх. Але Алеко навіть за два роки не навчився жити за законами кочового народу Тому старий циган просить залишити їхній табір і повернутися до своїм. “Ти не породжений для дикої частки, Ти для себе лише хочеш волі; Жахливий нам твій буде глас: Ми боязкі й добрі душою, Ти зол і смів – залиш же нас, Прости, так буде мир з тобою”.
Так О. С. Пушкін показує, що страсті киплять у будь-якій душі, вихованої світським миром або вільної й вільної Прекрасна й сліпуча природа не є розрадою в Горе. Навпаки, вона стає своєрідним полотном, на якому життя може малювати свою картину страсті. Про цьому й говоритися в епілозі поеми: Але щастя немає й між вами, Природи бідні сини!.. І під издранними наметами Живуть болісні сни, И ваші сіни кочові В пустелях не врятувалися від лих, И всюди страсті фатальні, И від доль захисту немає.
Для Алеко пристрасть виявляється згубною. Він не приймає законів того життя, у якій йому трапилася нагода виявитися Він не зміг звільнити свою душу від того тягаря, яке було в нього у світському житті. У цій поемі О. С. Пушкін показує нам згубну силу страстей. Вони тільки в перший раз приносять щастя, але потім руйнують не тільки життя окремих людей, але й душу самої людини Нам невідома подальша доля Алеко.
Але якщо в пам’яті цигана залишилася та пісня й колиска з дочкою, те Алеко назавжди збереже в собі образ кривавого ножа, кольору страсті й загубленої любові. Але він не зможе жити спокійно. Страсті продовжують кипіти в будь-якому житті, а доля пише свій закон, якому повинні все підкорятися
(1 votes, average: 5.00 out of 5)