Зображення звичаїв і побуту козацької старшини та російського боярства в поемі “Бояриня” Лесі Українки

Син колишнього козака, а згодом московський боярин Степан, приїхавши з російськими боярами до козацької слободи, гостює в родині козацького старшини Олекси Перебійного і закохується в його дочку Оксану. Дівчина відповідає йому взаємністю, і молоді вирішують після весілля виїхати до Москви, де служить Степан, і влаштувати там своє сімейне життя, додержуючи українських звичаїв. Степан каже своїй нареченій:
Мені тепер здається, що нігде
На цілім світі вже нема чужини,
Поки ми вдвох з тобою. От побачиш,
Яке ми там кубелечко зів’ємо,
Хоч і в Москві. Нічого ж там чужого
У нашій хатоньці не буде, – правда?
Оксана погоджується із Степаном, говорить, що не боїться тої чужини, бо там і віра однакова; вона впевнена, що зрозуміє й мову.
Приїхавши до Москви, Оксана не сприймає московських звичаїв, взаємин між людьми як на побутовому, так і на суспільному рівні, внутрішньо протистоїть всьому чужому. Ставши московською бояринею, вона змушена одягатися по-московському, аби ніхто не сказав, що вона не поважає місцевих звичаїв. їй не подобається, що Степан “убрався в те боярське фантя”, та й самій соромно одягати “брання боярині:
Той шарахван неначеб форемніший,
А то жіночий, то такий бахматий
Та довгий-довгий, мов попівська ряса!
Аж сумно, як се я його надіну?
Ото й на голову такий підситок
Надіти треба? Зап’ясти

обличчя?
Дружині боярина за московським звичаєм не можна брати участь у бесіді чоловіків. Вона мусить лише почастувати гостей, а потім повернутися до себе в терем. Але й тут у молодої українки викликає бурхливий протест звичайний для московських жінок “поцілуйний обряд”: чому це її буде цілувати старий боярин, якому вона піднесе чарку? Оксана дивується і з того, що бояриня Ганна, сестра Степана, не може вільно гуляти по Москві, і навіть після заручин їй не дозволяють бачитися з нареченим, хіба що в церкві. Та й засватали дівчину через сваху.
Та ось у домі Степана з’являється гість з України. Він розповідає про великі кривди, які чинять українському народові посіпаки московські, просить Степана заступитися за людей перед царем. І Іередавши Степанові супліку зі скаргами на царських воєвод, гість сподівається на допомогу, але ця надія лишається марною. Листа, переданого Оксані від братчиці-товаришки, Степан пропонує спалити. Дружина у розмові з ним називає Москву тюрмою, неволею і дикими звичаями і законами:
А що ж? Хіба я тут не як татарка
Сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш
Під ноги слатися своєму пану,
Мов ханові? Скрізь палі, канчуки…
Холопів продають… Чим не татари?
Ну скажи, мій любий,
Чи довго нам ще мучитися?
Невже й загинем
У сій неволі?
У стосунках між московськими боярами панує атмосфера постійного страху й аморальності. Бояри виступають нещирими, лукавими, хитрими, улесливими і жорстокими. Вони догоджають цареві, плазують перед ним. Степан також змушений догоджати цареві, цілувати йому руку. Оксані все це здається вкрай огидним. А ще московська ішать зневажливо ставиться до представників інших національностей: українку Оксану ображають навіть у церкві, називаючи “черкашенкою” та “хохлушею”.
Не менш негативне враження справляє на молоду жінку й описаний у драмі побут московитів: негарний мішковитий одяг, життя без пісень, жахливе пияцтво, нерівноправність жінок.
У драмі згадується про невиправдані безглузді дії Дорошенка, який у боротьбі за владу “татар на поміч приєднав і платить їм ясиром християнським”.
Кілька років точилася кривава міжусобна війна. Нарешті вона скінчилася, і Степан пропонує Оксані поїхати в Україну, провідати її рідних. Молодий боярин каже дружині: “Вже ж тепера на Вкраїні утихомирилось”, на що вона гнівно відповідає:
…Як ти кажеш?
Утихомирилось? Зломилась воля;
Се мир по-твоєму – ота Руїна?
Оксана рішуче відмовляється їхати на Батьківщину, їй соромно дивитися у вічі рідним і товаришам. Ліна Костенко, здається, найкраще пояснила наведений діалог: “Це був час, коли московити спокушали соболями і переловлювали козацьких гінців. Коли був арештований і відправлений у Петербург Данило Апостол (останній виборний гетьман Лівобережжя). Коли Дорошенко склав булаву і доживав віку під Москвою. Коли Полуботок помер у фортеці, інші ж були випущені на волю аж після смеріті Петра І”.
Леся Українка розкрила у драмі трагедію рідного краю через призму особистого життя своїх героїв. Для них Україна – це “веселий світ” з дівочим співом по гаях, де сонце встає, а не заходить, де шануються воля і людина, гідність, де в шанобі батько і мати, добре слово, жіноча й подружня вірність. Московщина ж здається їм “неволею бусурманською”, “темницею”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Зображення звичаїв і побуту козацької старшини та російського боярства в поемі “Бояриня” Лесі Українки