Заперечення деградації особистості в оповіданнях Серафімовича


Шкільний твір на прикладах оповідань “Любов” і “Дочка”. Фабула добутку “Дочка” гранично проста, і в цьому ховається глибокий зміст: дуже вуж просто й безглуздо гине людина, що вірить тільки грошам. Мати героїні оповідання жертвує собою заради дочки: застрахувавши своє життя, воно кидається під поїзд. Дочка одержує страхову суму, виходить заміж. З якою гіркою іронією звучать слова автора: “Вона була щаслива щастям, купленим їй матір’ю!” А за щастя заплачено страшною ціною! Вдобавок до всього її чоловік не може простити жінці, що пожертвувала собою,, що вона застрахувалася на малу суму

Фетишизація власності, підпорядкування їй всіх почуттів і помислів веде до деградації особистості. Тужно, що ворочається колесо, млина в “Пісках” і млин, навколо якої зосереджені думки й турботи колишніх революціонерів в оповіданні “Любов” (1909), робить настільки різних людей однаково нудними, самотніми, позбавленими самого основного – людяності. Є, однак, і щось особливе в долях і характерах героїв “Любові”: якщо в “Пісках” героїня, відправляючись від думки про свій шматок хліба, перетворюється в злу й жорстоку власницю, то герої другого оповідання – інтелігенти, що були революціонери – морально деградують, придя до ідеалу “тихої пристані”, і така еволюція ще огидніше. Зображення саме таких людей робило


оповідання Серафімовича особливо злободенним у період ренегатства, омещанивания буржуазної інтелігенції, що приймала деяку участь у революції 1905 року

В оповіданнях Серафімовича з’являються й люди, які переборюють влада власності, мужньо відстоюють право на волю. Характерно, що такими героями часто виступають жінки, яким доводиться терпіти особливо важкий соціальний і сімейний гніт. Бунтує Малаша (“Фетисов курінь”, 1906), сміло охороняє себе від долі рабині Марьян-ка (“Голос”, 1906). “Невичерпне томління духу”, “шукання нових шляхів” виділяло, за словами Серафімовича, цих жінок у середовищі зашкарублих власників з їхнім користолюбством, жадібністю, дикістю вдач. Подібно Катерине в “Грозі” Малаша готова віддати перевагу смерть рабству й знущанням чоловіка й свекрухи: “Задушуся… задушуся… коли торкнеш”. І вона дійсно намагалася покінчити із собою, кинулася в ріку, але неї врятували. Однак, на відміну від героїні Островського, Малаша має більшу життєву стійкість, уміє постояти за себе. Багато в чому їй допомагають книги, до яких вона пристрастилася під впливом інтелігента, що зустрівся їй,

Характерно, що такі жінки показані як чудові трудівниці, дбайливі господарки, але для жодної з них власність не стає сенсом життя. А в оповіданні “Голос” прямо підкреслений думка, що власність ворожа красі, любові. Марьянку не зміг купити син багатого торговця зерном. Навіть мрія стати співачкою (а з виходом заміж за богатого вона могла б здійснитися) не штовхнула талановиту дівчину на ганебну угоду

У деяких оповіданнях, написаних напередодні Жовтня, Серафімович показує, як селянин звільняється від влади землі, випрямляє спину, стає людиною. Переборов сліпе поклоніння землі старий українець Карпо (“Вража земля”, 1917), з якого земля випила соки, а щасливим не зробила. Однак Карпо не витравив зі своєї душі риси власника, йому тільки здається, що він знайшов владу над землею. Трагічна загибель Карпа – закономірний підсумок життя в ім’я нагромадження. Іншим представлений герой оповідання “Рідна земля” (1917) Степан Притика, що колись переселився з України на Кавказ, де в результаті багаторічної тяжкої боротьби із природою домігся відносного благополуччя. Почуваючи наближення смерті, він іде на Україну, де хотів би дожити своє століття, але незабаром вертається на Кавказ, будучи не в силах бачити того, що діється на його рідній землі й що викликає в нього гнів і ненависть:

– Шо робиться!.. Старшина – по шиї, по шиї, становий – по шиї, справник – по шиї; земському не відважиш поясний уклін – у тюгулевку… А бідність!.. Ну, знищал народ, душею знищал,- ди тягнуть, ди рвуть один в одного, ди за глотку вистачають. А зі святою мати-землей шо роблять! Торгують так баришують, як чоботями… Стемніла ридна земля, хма-рою насунулась, духота коштує, людське горе так сльози, і німа йому кінця й краю німа…

В останній фразі явно чуються інтонації гнівної поезії Шевченко. Не позбавлена підстави й та паралель, що проводить дослідник творчості Серафімовича Г. Гай між монологом Притики й оповіданням селянина-бідняка у фіналі новели Коцюбинського



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Заперечення деградації особистості в оповіданнях Серафімовича

Categories: Шкільні твори

Links