Відбиття революційної боротьби російського народу в нарисах Серафімовича

У нарисі “На Пресні”, написаному в самі напружені дні збройного повстання в Москві, основний акцент зроблений на звірствах царських карателів. Одночасно Серафімович говорить про мужність захисників барикад на Пресні, підкреслює “моральну перевагу повсталих над дубасовской поліцейщиною”, показує співчуття робітникам-дружинникам з боку широких народних мас. У нарисі відбиті тільки факти, але вони настільки красномовні, а точка зору автора настільки недвозначна, що ми за ними вгадуємо дуже значне й насамперед страх царату перед

силою й гнівом народу. Саме цим і пояснюються звірства приборкувачів.

У багатьох оповіданнях Серафімовича періоду революції, особливо в добутках про збройну боротьбу московського пролетаріату в грудні 1905 року, немає окремого героя,- у них героєм виступає робоча маса. Серафімович був одним з перших письменників, що успішно вирішували проблему створення образа колективного героя. Бурхливі події прискорили процес революційного загартування мас, еволюцію їхньої свідомості (“Похоронний марш”): Зосереджено йшли старі, бути може усе ще борючись із душі, що таїлася в глибині, звичкою рабства, з темним острахом

новизни вражень, всі що перекинули. І з переляканим здивуванням оглядалися вони на руїни вчорашнього дня”.

Події революції загострили увага Серафімовича до характерів людей. Соціальні конфлікти в його добутках знаходять висвітлення в суперечливих рухах людської душі або в зіткненнях усередині сім’ї. Письменник простежує й психологічні труднощі процесу духовного росту людини.

В 9-м збірнику товариства “Знання” (1906) було надруковане оповідання Серафімовича “Серед ночі”. Герої оповідання – трудівники, що піднімаються у свідомій революційній боротьбі. Це не промислові робітники, у середовищі яких цей процес почалося раніше й активніше, а ремісники, але й вони, зібравшись на таємну сходку, проявляють риси пролетарської солідарності. Вони йдуть далі шахтаря Семишкури й зчіплювача Макара в боротьбі за свої права.

В оповіданні “Серед ночі” відбитий важливий життєвий процес: робітники, особливо ремісники, не маючи достатню культуру, утворенням, по-новому почувають, але ще не знаходять слів, щоб виразити це нове, мовлення їх недорікувата; але все-таки в їх “сіре, замкнуте життя… увірвалися чимсь святкові, яскраві, блискаючі й величезним… всі ці нові поняття, нові слова: “буржуазія”, замість “хазяїн”, “експлуатація” замість “кров нашу п’ють”, “пролетарі всіх країн, з’єднуйтеся” замість “хлопці, не видавай”.

Великий інтерес представляє оповідання Серафімовича “Бомби” (906), у якому створений образ дружини робітника, учасника революційного руху. Як і горьковская Ниловна, Марья спочатку з’являється забитої важкою працею жінкою, що і не помишляет про боротьбу за інше життя. Її охоплює страх перед “сицилистами”, з якими знаком її чоловік, але поступово й вона втягується в боротьбу, ховає в будинку літературу й зброю.

Зовні все в оповіданні виглядає буденно: жінка, що стирає, діти, що бавляться в купі ганчір’я, свиня з поросятами, навіть далекі постріли рівняються те із клацанням горіхів, то з гулко, що захлопується дверима. Однак письменник підкреслює, що в житті назрівають серйозні події, і ці буденні справи, служачи тлом, на якому розвертаються події, підкреслюють контраст тим часом, як живуть робітники, і боротьбою за інше життя, про яку стала думати Марья.

Події показані через сприйняття Марьи, і в невеликому оповіданні письменник зуміло розкрити зміни в її психології, акцентувати увагу на деталях побуту й через них простежуючи вихід жінки в мир боротьби й надій. Вслухуючись у бесіди керівника революційного кружка з робітниками, Марья переживала радісне почуття духовного просвітління, що перемінялося раптом тривогою за чоловіка, за дітей і за велику справу, що ставало їй всі ближче й зрозуміліше; їй “здавалося, начебто проломили стіну й через пролам стало світліше, і неслися з вулиці звуки, але вона боялася, що буде непогода, і сюди буде нести дощ і сніг, і буде заглядати осіння ніч”. Коло турбот і тривог, який жила Марья, розширюється, її тепер хвилює не тільки вузько сімейне.

Зовні в житті Марьи все залишилося, як було. Статичність буття підкреслюється композицією оповідання, що починається й завершується фігурою жінки, що схилилася над коритом із чужою білизною:

“Сипалися горіхи, голосно лопали дубові двері, і стовп, густ і чорний, повільно й важливо піднімався до неба. А Марья терла слизьке мильне полотно, і піт, як роса, проступив на її особі, і краплі, солоні і їдкі, капали в мильну воду”.

Але ця статичність лише гадана. Письменник підкреслює, що життя робочої людини залишається колишньої, але змінилася сама людина, що прилучилася до боротьби за кращу частку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Відбиття революційної боротьби російського народу в нарисах Серафімовича

Categories: Шкільні твори

Links