Виклад епізоду з роману “Війна й мир”: Тильзитский мир

У романі-епопеї ” Війна й мир” є безліч невеликих, але винятково значимих епізодів, які, не впливаючи на розвиток сюжету й не будучи вирішальними для доль головних героїв, стають важливими для роману як цілого, що з’єднує в собі ідеї про людину, історію й світобудову взагалі. У Тільзіті не відбувається подій, які в житті героїв мали б таке значення, як мир із Францією в долі Росії, але епізод перебуває на перетинанні певних ідейних ліній, торкаючись мотивів війни, справедливості, чесності, а також додає штрихи до портретів дуже важливих персонажів – імператорів Олександра й Наполеона

Сама історична подія була вирішальної в розвитку міжнародної політики початку XIX століття, до того ж зустріч двох великих імператорів представлялося сучасникам і історикам епохальної. Все це змушує очікувати від сцени висновку миру врочистості, блиску й величі. Однак Толстой, подібно тому як він руйнував ілюзії щодо війни в сценах Шенграбенского й Аустерлицкого боїв, відкриває всю правду й у цьому епізоді

Події Тильзитского миру показані Толстим у сприйнятті Ростова, що приїжджає доставити государеві прохання Денисова про помилування. Він їде вночі, у статському пла-7ье, щоб не бути впізнаним, і ми, випливаючи за ним, зауважуємо ‘почуття незручності, неприродності й зніяковілості, що зв’язується з усім, що билб” побачено Ростовим. Спочатку

викликає замішання зустріч із французами у квартирі Бориса, до яких в армії “усе ще продовжували випробовувати змішане почуття злості, презирства й страху”. Однак сам Толстой безумовно не підтримує ні Бориса, без зніяковілості ужинающего зі своїми колишніми ворогами, ні Ростова, що не вміє відвикнути від звички ненавидіти французів. У цій сцені ставиться під сумнів і абсолютність надмірного патріотизму, що не оспаривалась у сценах війни, і абсолютність дружнього відношення до іншої людини, як у сцені зустрічі Ростова з німцем з вилами. Ця ідея компрометується тим, що виражено сценою вечері “нелюбимого” героя – кар’єриста Бориса – сврагами-французами.

В епізоді важливе розміщення образів. Перша опозиція, що ми знаходимо, – Ростов^-Ростова-ростов-борис-ростов. Показова сцена, у якій Ростов просив за Денисова, а Борис “слухав Ростова, як слухає генерал доповідь підпорядкованого”, тим часом як раніше сам просив за себе в князя Андрія. Ростову було ніяково, у той час як раніше вони спілкувалися запросто. Правила “неписаної субординації” і помилкові закони, по яких більшою силою володіє той, хто перебуває ближче до двору, піднімають Бориса над Ростовим, і Толстой, позиція якого нам дуже зрозуміла, показує фальш, що наповнює такі відносини, виставляючи Бориса в невигідному світлі

Ідея неправди, руйнування старих переконань поширюється й на область близьких Ростову понять і особистостей. Направляючись до будинку Олександра, Ростов думає про нього: “Він би зрозумів, на чиїй стороні справедливість. Він все розуміє, все знає. Хто може бути справедливіше й великодушнее його?” Він, як і колись на війні, бачить у государі свій ідеал, ідеал прекрасного й безмежно доброї й чесної людини. Але ідеалізований образ государя спочатку змінюється Толстим, а потім стає іншим і для Ростова. Виявляється, Олександр – зовсім не той бездоганний монарх, що приймає всіх несправедливо скривджених, шлях до нього перепиняє невисока повна людина, що обговорює добре складену й свеженькую дівчину. Коли государ виходить на ганок, Ростова бачить у ньому тільки “з’єднання величі й лагідності”, але Толстой відразу ж знаходить недоліки Олександра, показуючи його фразером. Государ “голосно, очевидно з бажанням, щоб усі чули його”, говорить: “Не можу, генерал, і тому не можу, що закон сильніше мене”, приділяючи увагу фразі, формі, гарному формулюванню, що не має нічого загального з реальним життям

Ростов захоплюється Олександром, Борис – Наполеоном, і Наполеон виявляється так само уязвимее Олександра, як Борис – Ростова: велич його образа постійно знижується, і Толстой те сам, то очами своїх героїв помічає його слабкі риси. Спочатку Ростов зауважує, що Наполеон погано тримає-“ся в сідлі; потім ми бачимо з посмішку на його губах; потім довгий хвіст звиті, що тягнеться за ним, малий ріст Наполеона, його білі маленькі руки. Важливим стає те, що Ростов побачив, як “Бонапарт зовсім вільно, начебто ця близькість із государем природна й звична йому, як рівний спілкувався з російським царем”, у той час як Ростов був упевнений, що “не може бути дружби між законним государем і злочинцем Бонапартом”.

Олександр улиба ется Наполеонові, з ласкавим вираженням щось говорячи йому. Наполеон нагороджує Лазарєва, якого називають тим, хто “хоробріше всіх поводився в цю війну”, а тим часом несправедливо покараний Денисов, можливо, був набагато хоробріше його. Весь епізод висновку Тильзитского миру протиставляється сценам війни й попередніх глав у госпіталі, у яких розкривалася чиста життєва правда з усіма (у тому числі й некрасивими) істинами, щоправда, схована в цьому епізоді якимись формальними відносинами, безліччю незрозумілого й невизначеного

Не можна сказати, що усередині Ростова відбувається перелом: він не намагається розібратися у своїх думках, лякається їх, коли думає, що не відповідає зустріч Бонапарта з білою ручкою й Олександра поданню про свідомість війни, відірваних рук, ніг, убитих людей. П’яний лемент Ростова у фіналі епізоду – це крик розпачу, викликаний тяжким почуттям віддалення від того, у що колись він вірив свято, спроба переконати себе самого в непохитності старих істин. “Государя немає – святого немає – Бога немає – нічого немає!” – так Ростов визначає той шлях, пройти по якому він ніяк не згодний. Тут Толстой визначає формулу сумніву, що є двигуном морального росту людини

Таким чином, епізод значимо через те, що він показує другу сторону зображуваного Толстим миру, сторону, не перейняту свідомістю істини, проілюстрованої прикладами нагой життєвої правди, а незрозумілу, зв’язку в якій помилкові й існують лише завдяки формі, наскрізь невідвертої й фальшивої; щира людина, що потрапила в такий мир, почуває себе ніяково в оточенні неочевидного. За суттю цього епізоду видний і задум усього роману: показати життя людей такий, як вона є, і побачити шлях людини в цьому житті


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Виклад епізоду з роману “Війна й мир”: Тильзитский мир

Categories: Нові твори

Links