“ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ” – ШАРЛЬ БОДЛЕР

ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)

“ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ”

Вірш “Вечорова гармонія” належить до циклу “Сплін та ідеал”. Вважається, що він пов’язаний з Аполлінарією Сабатьє, французькою художницею і господинею літературного салону, де Шарль Бодлер був одним із завсідників. Перед читачами розгортається чудова картина вечірнього пейзажу, у якому все зачаровує. Звук скрипки, серце якої “десь тремкоче стоголосне”, зливається зі співом “росного стебла” у неймовірному кружлянні “меланхолійного вальсу”. Душа ліричного

героя перебуває в стані “млосного очманіння”:

Надходить час, коли стебло співає росне,

Немов кадило, цвіт димує в тишині;

Мелодій повіви зринають запашні,

Меланхолійний вальс та очманіння млосне!

У цьому вірші Бодлер віртуозно демонструє свою поетичну майстерність. Крім синестезії (запашні мелодії, співуче стебло, цвіт, що немов кадило, “димує в тишині”), він демонструє філігранне володіння поетичною технікою. Поезія насправді складається не з 16, а з 10 рядків, адже кожен другий та четвертий рядок попередньої строфи стає першим та третім у наступній, створюючи неймовірний ритм-настрій,

водночас заспокійливо-захоплюючий і піднесено-умиротворений.

Однак у цей гармонійний вечоровий пейзаж дисонансом вриваються тривожні відчуття, що не дають спокою ліричному герою. Образи сонця, “світила життєносного”, що “упало в кров свою”, серця скрипки, “що труну ненавидить і вені”) небес високих і смутних навіюють тривогу і передчуття недовговічності цієї вечорової гармонії:

А серцю вже набрид той нереальний світ,

Воно в минувшині бере своє коріння!

У крові сонячне втопилося проміння…

Мене твій образ, мов потир сяйний, сліпить!

Останній акорд поезії – звертання до невідомої жінки, порівняння її світлого лику та внутрішнього осяяння із сяйвом блискучої церковної чаші (потира) – просякнутий стриманим оптимізмом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ” – ШАРЛЬ БОДЛЕР