ШАРЛЬ БОДЛЕР – ПРЕДТЕЧА СИМВОЛІЗМУ

ЛЕКЦІЯ 19

ШАРЛЬ БОДЛЕР – ПРЕДТЕЧА СИМВОЛІЗМУ

1. Життєвий шлях Ш. Бодлера. Новаторство поета.

2. Збірка “Квіти зла” – вияв протиставлення Добра і Зла.

3. Символічний зміст поезій Ш. Бодлера.

1. Життєвий шлях Ш. Бодлера. Новаторство поета

Артюр Рембо писав: “Бодлер… – це король поетів, справжній Бог”. Шарль (1821-1867) Бодлер стояв біля витоків французького символізму. Сам поет вважав себе пізнім романтиком, а історія літератури визнала його предтечею символістського світосприйняття і митцем, у творах якого відображений

декадентський умонастрій кінця XIX ст.

Більшість сучасників називала Бодлера аморальним, небезпечним богохульником, напівбожевільним. А поет Теодор де Басквіль говорив про нього інше: “Якщо можна назвати людину приємною, то найбільшою мірою це стосується Бодлера. Погляд його сповнений життям і думкою. Коли я слухав його швидку, вишукану мову, мову справжнього парижанина, мені здавалося, що з очей моїх спадає пов’язка, що переді мною відчиняється безмежний світ мрій, образів, ідей, величних пейзажів…”

Доля подарувала Шарлю П’єру Бодлеру всього 46 років, позначивши печаткою вже при народженні.

Коли 9 квітня 1821 р. він народився, його батькові, Жозефу Франсуа Бодлеру було 62 роки, а матері, Кароліні – 28. Батько помер, коли хлопцю не було ще й 6 років, але на все життя в душі Шарля залишилося тепле дитяче почуття до батька, що межувало з поклонінням. Він любив згадувати шляхетного сивого старого з красивим ціпком у руці, який гуляв із сином Люксембурзьким садом і пояснював символіку численних статуй.

Психічна травма, яку митець отримав у дитинстві, полягала не в ранньому сирітстві, а у “зраді” матері, яка через рік після смерті чоловіка знову вийшла заміж за 39-річного генерала Опіка. Відвертий, чесний і дисциплінований, Опік все ж таки не був звичайним солдафоном, хоча й зовсім не знався на мистецтві. Бодлер до самої смерті вітчима не пробачив йому, що той “забрав” у нього матір. Але повторне одруження було ще не єдиною “зрадою” Кароліни Бодлер: у 1832 р. 11-річного Шарля віддали в інтернат при ліонському Королівському коледжі, бо сім’я перебралася саме до Ліона. Тут і зародилися почуття, що псували життя майбутнього поета – образа, ревнощі, ненависть.

Ліонський період життя тягнувся до Парижа. Шарль закінчив коледж Людовіка Великого і, отримавши ступінь бакалавра, відчув, що не хоче більше продовжувати навчання. Це був акт протесту і звільнення – він вирішив стати “творцем”. Він приятелював з молодими літераторами і навіть насмілився заговорити на вулиці з самим Бальзаком. Юнак не уникав сумнівних знайомств, вів богемне життя. У результаті, хвороба сифіліс на все життя стала причиною нервових зривів, фізичних недомагань, депресії.

Налякана поведінкою Шарля, родина Опік вирішила відправити його в далеку мандрівку. Юнака посадили на корабель, що відпливав до Калькутти, однак в Індію Бодлер так і не потрапив. Він витримав 5 місяців на борту корабля і відмовився пливти далі. У лютому 1843 р. він знов опинився у Парижі, де його чекав батьківський спадок – 100 000 франків. Ці гроші він витрачав надто швидко і безоглядно – на розваги, повій, на створення іміджу денді. Бодлер усіма можливими засобами намагався вразити своїм зовнішнім виглядом: оксамитовий камзол, як у венеціанських патриціїв, гарний фрак із циліндром на голові, вільна блуза, яку він вважав новою власною формою дендизму.

Хоча елегантна зовнішність і манери Шарля справляли враження на жінок, він не намагався завести серйозні стосунки з порядною жінкою. Хоча була Жанна Дюраль, статистка одного з паризьких маленьких театрів.

Протягом 20 років вона була його постійною коханкою, хоча не відзначалася ні красою, ні розумом, ні талантом. У ставленні Бодлера до цієї дивної жінки відчувався не лише характер поета, а і його сприйняття проблеми зради: вона постійно зневажала літературну діяльність Шарля, постійно вимагала у нього гроші, зраджувала за будь-якої нагоди, але він доглядав її, пізніше розбиту паралічем, забезпечував матеріально і був поруч до самої смерті. Саме з цією жінкою пов’язана величезна кількість віршів у збірці “Квіти зла”.

Літературна діяльність Бодлера розпочалася у 40-і роки. Він публікував статті та окремі вірші, брошури. За цей час ним було написано кілька поезій, що увійшли пізніше до складу його збірки, але спочатку митець заявив про себе як літературний критик.

У середині 1844 р. сталася подія, яка підірвала душевний настрій Шарля – його було визнано людиною неблагонадійною, яка потребувала опіки і нагляду. Причиною стала наркотична залежність Бодлера і його ставлення до отриманого спадку (половину грошей він уже отримав на розваги). Родичі вимагали перед владою офіційної опіки. Таким опікуном став нотаріус Ансель, який вів грошові справи поета і видавав йому певну суму щомісячно.

У 1846 – 1847 рр. Бодлер відкрив для себе Е. По, талант якого вважав спорідненим за духом. Перекладав його новели французькою мовою.

Останні роки життя письменника були сумними. Оточений неймовірною самотністю і сумом, він встиг написати небагато, у тому числі 50 “віршів у прозі”. Збірка “Квіти зла”, що вийшла у 1857 р., зробила Бодлера відомим: вона стала причиною судового процесу проти поета зі звинуваченням в “аморальності”. Він змушений був вилучити з першого видання 6 поезій. У 1861 р. вийшло друком друге видання книжки, доповнене 35 новими поезіями.

У 1862 році на повний голос “заговорила” давня хвороба поета – почастішали напади запаморочення, жару, безсилля, майже божевілля. Він практично нічого не писав. Одягнений у лахміття, годинами ходив вулицями, намагався “загубитися” у натовпі. У 1864 р. безгрошів’я спонукало його поїхати до Брюсселя читати лекції і домовитися про видання своїх творів. Лекції успіху не мали.

4 лютого 1866 р., коли під час відвідання церкви Сен-Лу в Намюрі Бодлер знепритомнів, у нього виявили ознаки паралічу, часткову, а пізніше й остаточну втрату здатності говорити. У липні його перевозять до Парижа, де він і помер 31 серпня 1867 р.

Етапи творчості Ш. Бодлера

І

II

III

(1845 – 1848)

(1848 – 1852)

(1852 – 1856)

Статті про живопис

Задум збірки “Квіти зла”

Остаточний варіант книжки

У духовній біографії Бодлера важливе місце зайняла його літературна творчість кін. 40-х – першої половини 50-х років, коли він експериментував у прозі (новела “Фанфарло”, 1847) і в драматургії (чернетка п’єси “П’яниця” – 1854), писав нотатки про художні виставки і брався за переклади творів Е. По. Крім перекладів віршів і прози американського митця, Бодлеру належало два літературно-біографічні нариси про нього: “Едгар Аллан По, його життя і творчість” (1852) і “Нові нотатки про Е. По” (1857).

Т ворчість Бодлера справила вплив на таких символістів, як П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме, модерніста М. Пруста та ін. Своїм учителем його називали Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Елюар, Рільке. Про нього писали I. Франко, Л. Українка, В. Стефаник. В Україні твори перекладали П. Грабовський, М. Драй-Хмара, М. Зеров, І. Драч та ін.

Новаторство поета

1. введення у французьку поезію урбаністичної теми;

2. загострена сприйнятливість у поетичній манері;

3. прагнення до максимальної точності у зображенні найпохмуріших моментів внутрішньої реальності;

4. поет – безрідний і незрозумілий юрбою “чужинець”, якого вона мучить і ненавидить;

5. взаємопроникнення у поезії високого й низького, поєднання непоєднуваного в межах одного образу, естетизація потворного;

6. стирання грані між суб’єктом та об’єктом, між уявним і реальним;

7. визнання за поетичним словом сугестивної функції;

8. романтичний конфлікт мрії і дійсності набуває глибокого внутрішнього характеру.

2. Збірка “Квіти зла” – вияв протиставлення Добра і Зла

Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка “Квіти зла”. Задум книжки визрів у автора досить рано: у “Салоні 1846 року” автор згадав про намір випустити книгу віршів. А через 2 роки у пресі з’явилося повідомлення, що Бодлер готував до друку збірку “Лімби”. У 1851 р. під цим заголовком в одній із газет був надрукований цикл із 11 віршів, і, нарешті, у 1855 р. респектабельний журнал “Ревю де Дю Монд” опублікував 18 віршів поета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але цього було досить, щоб у грудні 1856 р. модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього права на “Квіти зла”. Усього через півроку книга вийшла у світ. В одному з листів Бодлер писав: “У цю жорстоку книгу я вклав увесь свій розум, усе своє серце, свою віру і ненависть”.

Назву збірки поет шукав довго, зате вона виявилася напрочуд місткою і виразною, адже сфокусувала в собі не лише суперечності епохи, а й протиріччя самого Бодлера. Назва збірки підкреслила головну думку – привабливість зла для сучасної людини. У стислій формі автор передав власне сприйняття сучасного світу як царства зла й водночас його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація аморальності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливе жорстокий моральний урок.

Збірка “Квіти зла” створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на “Листя трави” Уїтмена чи “Кобзар” Т. Шевченка. Збірка – цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов’язані. Книга мала посвяту, вступ і складалася із 6-ти циклів, об’єднаних за проблемно-тематичним принципом.

Ліричний герой Бодлера роздвоєний: він розривався між ідеалом духовної краси та красою зла (“Хвора муза”, “Ідеал”, “Гімн красі”). Тому вихідною позицією бодлерівської творчості стало напружене протиставлення добра і зла, Бога і Сатани. Зло було об’єктом художнього дослідження у Бодлера. Поет розглядав його як специфічну форму добра. Його не полишала надія на перемогу добра.

Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки, її основної частини “Сплін та ідеал”, яка відкривалася трьома віршами (“Благословіння”, “Альбатрос”, “Лет”), де стверджена божественна природа людини, яка з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Поет для Бодлера – безрідний і незрозумілий юрбою “чужинець”, якого вона мучить і ненавидить. На поеті – печать знехтуваності.

Ця роздвоєність бодлерівського героя між добром і злом породила почуття нудьги, прагнення вирватись у “невідоме”, спрагу безмежного. Від першої частини “Спліну та ідеалу” до заключної (вірші “Сплін”, “Марево”, “Жага небуття”, “Годинник”) чітко простежувалася низхідна лінія, яка вела не від “спліну” до “ідеалу”, а навпаки, від “ідеалу”, до “спліну”, від Бога – до Сатани.

Цикл “Сплін та ідеал”, як і в цілому вся збірка, – це лірична драма, де ідеалові протистояла не сама дійсність, а “сплін” – хворобливий стан, породжений цією дійсністю. Якщо у циклі “Сплін та ідеал” чіткими були романтичні тенденції, що виявилися у змальованих поетом суперечностях між дійсністю та ідеалом і їх протиставленні, то у віршах циклу “Паризькі картини” відчутний реалізм, де центр ваги перемістилися на зовнішній світ, і Бодлер створив зразки урбаністичної поезії.

Поет зумів поглянути на місто по-новому. Головним для нього був не зовнішній вигляд міста, а те, як воно впливало на сучасну людину, яких метаморфоз зазнавала людська душа у напруженому ритмі життя. Місто приваблювало і водночас відштовхувало, живило його загадковими соками й отруювало ядучими випарами. І. Бодлер оспівав цю цілющу і згубну вдачу.

У всіх віршах (“Квіти зла”) протиставлялися Добро і Зло. Бодлерівське добро – це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом, жага, що могла бути задоволена лише тілесними засобами, які мали позаморальну природу. Два протилежні полюси – Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана – почали перетворюватись одне на одне. Сатана виступив як утілений голос плоті, але цей голос був тугою за неможливим, що у свою чергу, могло знайти хоча б якесь задоволення лише за допомогою матеріального. Тому бодлерівський Сатана – не ангел, а передусім земне втілення Бога, а Бог – земний Сатана. Ці дві “безодні” притягували і водночас відштовхували поета, і він завмирав між ними, зачарований і обійнятий жахом.

Поетові було невідоме походження краси: можливо, вона зійшла з небес, а може – піднялася з морської безодні. Але сама краса зробила світ ближчим. Не випадково у передмові до “Квітів зла” Бодлер сформулював основний пункт своєї естетичної програми як “видобування краси із зла”.

Нерідко у Бодлера слова і поєднання слів позбавлені точного логічного значення, що спричиняло несподівані асоціації, непевні уявлення, невизначені настрої.

Домінантами поетики збірки Бодлера “Квіти зла” стали контраст і символіка. Ш. Бодлер був одним із зачинателів символізму, але у його творчості, зокрема у збірці “Квіти зла”, поєдналися романтичні і власне символічні елементи. Вірші у збірці мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані – предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, за якими були сховані ідея, абстракція, що перетворювала предметно – емпіричні образи на символи.

3. Символічний зміст поезій Ш. Бодлера. “Альбатрос” (1841)

Уперше вірш був опублікований у 1859 р. без другої строфи. Дата написання – 1842 рік. Очевидно, він був написаний під час мандрівки Бодлера на острови Репотьон і Маврикій у 1841 р. На першому плані у вірші конкретні деталі, предмети:

Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів

Серед нестримних вод розбурханих морів

Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,

Що люблять пролітати слідами кораблів

Альбатрос – величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.

На палубу несуть ясних висот владику.

І сумлінно тягне він приборкане крило,

Що втратило свою колишню міць велику,

Мов серед буйних вод поламане весло

Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ – символ поета і його долі у людському вирі життя.

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.

Композиційна єдність твору досягла за допомогою центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов’язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття. У вірші протиставлені високе і низьке, небесне і земне, поезія і проза, у ньому висловлені гіркі роздуми автора про трагічний стан поета у суспільстві.

Вірш належав до циклу “Сплін та ідеал”. У ньому стверджувалася божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета.

“Гімн красі” (1860)

У збірку “Квіти зла” включено вірші, де оспівана краса. За Бодлером, краса і смуток нерозривні. Поета вабив образ жінки, якій смуток додавав чарівності. Але краса у Бодлера не вичерпалася зображенням меланхолійної жінки. Поет часто змальовував красу у вигляді символу.

“Гімн красі” належав до циклу “Сплін та ідеал” і вперше був опублікований у 1860 р. У вірші Добро і Зло розглядалося як джерело прекрасного. У ньому розповідалося про багатогранність, місткість, неоднозначність поняття краси. Поет не стверджував, а розмірковував. Йому було невідоме походження краси:

Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні –

В твоєму погляді – покора і вина…

Але звідки б не походила краса – з пекла чи з раю –

Вона змінює життя.

Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,

Потворно вибредна, страхітлива й свята,

Як до безсмертностей, що я про них не знаю,

Але жадаю їх, відчиниш ти врата!

Краса посилала чуттєві закони, звуки, кольори. Вона ототожнена з безмежністю. За Бодлером, найбільш повне своє втілення вона знайшла у поезії, тому що саме поезія виявилася привілейованим шляхом миттєво опинитися в раю.

“Падло” (1843)

Вірш із циклу “Сплін та ідеал”.

Людська природа цікавила Бодлера тому, що вона, на його думку, загнана в недосконалість: він хотів саме на цій землі мати рай.

У вірші Бодлер іноді навмисно і не без зловтішності виставив напоказ шокуючи натуралістичні деталі (наприклад, опис мертвої коняки).

Як та повійниця, палятина лежала,

Задерши ноги догори,

І черево гидке цинічно відкривала,

Немов казала: на, бери!

Натуралістичний опис мертвої тварини постійно супроводжувався прекрасними картинами природи. Протилежності у вірші доводилися до кращої поляризації: життя – смерть, кохана жінка – мертва тварина.

У вірші оспівана вічність духовного порівняно із смертністю матеріального. Цей задум чітко простежувався в останній строфі вірша:

Після останнього причастя, моя мила,

Під володіннями трави,

Коли поглине вас безжалісна могила,

Такою будете і ви!

Красо, скажіть тоді черві, що підло рине

З цілунками на вашу грудь,

Що ваші форми я зберіг, моя богине,

Зберіг мого кохання суть!

Оспівування вічності прекрасного, кохання звучало у Бодлера своєрідно, у зухвало-парадоксальних тонах.

“Авель і Каїн” (1848-1852)

Вірш пов’язаний із романтичною традицією в літературі. Відома драма Байрона “Каїн”, вірш Генрі Восна “Кров Авеля”.

Міф про Каїна та Авеля у Бодлера трактовано не абстрактно, як у його попередників, а конкретно-історично. Написаний після революційних подій 1848 року, включений до циклу “Бунт”, вірш став прямим закликом до бунту. Поет брав участь у барикадних боях, але керувався передусім емоційними імпульсами, а не тверезим політичним світоглядом.

Вірш побудований на протиставленні роду Каїна і роду Авеля – двох категорій суспільства.

Рід Авеля, їж, пий, втішайся –

Господь всміхається тобі.

Рід Каїна, в ярмі згинайся

Чи гинь у злиднях і журбі

Спираючись на біблійну легенду, Бодлер створив своєрідне її продовження, по – своєму трактуючи історію роду Авеля і Каїна. Поетові важливо показати, що на роду Каїна від початку лежала печать прокляття:

Рід Авеля, твої куріння,

Вдихає світлий Херувим!

Рід Каїна, твої боління –

Коли ж кінець настане їм?

Рід Авеля, тебе зігріє

Огниця батьківського пал,

Рід Каїна, зима повіє –

В печері мерзни як шакал!

Друга частина вірша – це прямий заклик до бунту.

Рід Авеля, підуть до гною

Твоїх наслідників тіла!

Рід Каїна, перед тобою –

Іще не звершені діла;

Рід Авеля, твоя ганеба,

Тебе оберне в прах і тлінь!

Рід Каїна, здіймись до неба

І Господа на землю скинь!

Збірка бунтівна за своїм духом. Але поетові необхідно було виділити цю рису світосприйняття.

Шатобріан вірив у те, що зло – це “хвороба” світу, яка не була природним і постійним станом душі. У Бодлера ця хвороба виявилася хронічною і невиліковною. Він перетворив її в єдину тему своєї творчості.

Питання для самоконтролю

– Чому Ш. Бодлера прийнято вважати предтечею символізму?

– Розкрийте історію задуму та створення збірки “Квіти зла”.

– Чи є назва збірки символічною? Що вона символізує?

– Чому збірка “Квіти зла” вважається цілісним твором? У чому це проявляється?

– У чому розкривається новаторство поета?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ШАРЛЬ БОДЛЕР – ПРЕДТЕЧА СИМВОЛІЗМУ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links