Твір по літературі по оповіданню О. І. Солженицина “Матренин двір”

Олександр Ісайович Солженицин. Ще якихось двадцять років тому його ім’я заборонене було вимовляти, а сьогодні ми захоплюємося його глибоко філософськими добутками, у яких розкривається майстерність у зображенні характерів, уміння спостерігати за людьми й розуміти їх. І особливо яскраво розкривається це в оповіданні “Матренин двір”. Чим цікавий це оповідання? Начебто б звичайне післявоєнне життя російського села. Але Солженицин знаходить ту ізюминку, що після буде повторюватися у В. Овечкіна, Е. Дороша, Ф. Абрамова: відносини влади й людини, морально-духовне життя народу, боротьба за виживання в дарвінівському понятті. У центрі оповідання Олександра Ісайовича – доля сільської жінки, що проробила все життя в колгоспі не за гроші, а за “палички”. Давайте простежимо за життям цієї чудової жінки.

Оповідання починається з того, що оповідач, від імені якого ведеться оповідання, Ігнатич, вертається в Росію з курних, жарких степів Казахстану й поселяються в будинку Матрони Василівни. Виникає питання: хто така Матрона Василівна? Це самотня, що втратила чоловіка на фронті, що поховав шістьох дітей жінка; а як стала сильно боліти – і з колгоспу її відпустили”. Убогим оздобленням і єдиною прикрасою її хати були горщики й діжки з фікусами, тьмяне дзеркало так два яскравих плакати. Але в розміряних, колоритних замальовках поступово з’являється перед читачем образ не просто самотньої й знедоленої жінки, а рідкої людини з безмірно доброю душею. Незважаючи на негоди, Матрона не втратила здатності відгукуватися на чужий нестаток. Жодна оранка в селі не обходилася без її. Разом з іншими жінками впрягалася вона в соху й тягла неї на собі. Жодній родичці, близької або далекої, не могла Матрона відмовити в допомозі, залишаючи свої невідкладні справи. Нічого, по суті, не маючи, ця жінка вміє віддавати. Однак яка плата за її добро? Для єдиної кози Матрона не може зібрати сіна: “…у полотна – не скоси”, “у лісі косити немає”, “…у колгоспі мені не велять”. А як нескінченно довго й завзято переборювала ця жінка неблизький шлях до сільради, клопочучи про пенсії. Але ще гостріше була проблема з паливом: “Не давали торфу жителям, а тільки везли начальству так хто при начальстві”. От і доводилося бідним сільським жінкам збиратися по скільки людина для сміливості й носити торф тайкома в мішках. І ця страшна дійсність лякає читача, насторожує: “Невже Матрона Василівна завжди так жила: крала торф, впрягалася в соху, оббивала пороги в сільраді?”

У другій частині оповідання ми довідаємося про молодість героїні. Уже замолоду доля круто обійшлася з Матроною: не дочекалася вона свого улюбленого, Фадея, що пропали на війні без вести, а смерть матері Фадея, сватовство його молодшого брата як би зумовили її долю, И хоче увійти в будинок, де вже назавжди оселилася її душа. Як би ішла виправдання, Матрона говорить: “Мати в них умерла… Рук у них не вистачало”. Але жорстоке життя повертає Фадея, що вимовив те, що буде луною звучати в серце героїні все життя: “…якщо б те не брат мій рідний – я б вас порубав обох”. От такий була одна-єдина любов Матрони Василівни. Але був ще той один день, коли всі показали своє відношення до цієї праведного, на мій погляд, жінці.

Повернення Фадея нагадало Матрене про прекрасне минуле. Скільки років її серце гріло спаленіле один раз і не погасле почуття! А Фадей? Ніщо не здригнулося в ньому побачивши мертвої Матрони. Відразу після похорону він піклувався тільки про розділ її майна й заспокоївся тільки тоді, коли перевіз до себе додому на санках досталась йому сарай і за бор. А зовиця як про неї озивається: “…і нечистоплотна була, і за обзаводком не гналася, і не дбайлива; … і дурна, допомагала чужим безкоштовно…”. А по-моєму, це не дурість, а блага справа. Хіба багато хто з нас могли б допомогти чужим людям “безкоштовно”? А вона могла, тому що Матрона “не схожа на інших”, “неабияка”, “особлива”. Але точніше всіх виразився сам письменник: “Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село, ні місто, ні вся земля наша…”.

Твір по літературі по оповіданню О. І. Солженицина “Матренин двір”