“Турандот” Гоцци

“Турандот” займає особливе місце у Творчості Гоцци. У цієї фьябе немає фантастики, події відбуваються в умовному казковому Китаю, в основі сюжету – Історія сватання до мудрої принцеси, що загадує нареченим важкі загадки. У казці Гоцци самі загадки відсутні, вони віддані імпровізаторам. Саме головне в “Турандот” – двобій чоловіка й жінки, зіткнення люблячих і холодного сердець, у якому за законом казки й комедії перемагають любов і мир

Драматург зосередив увагу на правді характерів і істині страстей, наскільки це можливо в театральній казці. Знахідкою драматурга стали центральні фігури п’єси – одержимий любов’ю Калаф з його девізом – “Смерть або Турандот”, сама принцеса Турандот, волелюбна й горда дівчина, сумна Адельма, що страждає від нерозділеної любові до Калафу й у розпачі зважується на зраду. У цю драму страстей включаються й перипетії життєвих доль героїв. Принц Калаф випробував чимало страждань, був у рабстві, багато мандрував. Але й зневажений долею, він прагне домогтися руки гордої принцеси й відгадує її загадки. Драматична й доля Адельми, колись царівни (при цьому саме в неї був рабом полонений Калаф), тепер раба, що мріє повернути собі волю, трон і завоювати улюбленого Калафа. Тема хисткості долі, її жорстокості не другорядна в цій комедії, і її герої – Калаф і Турандот відвойовують своє щастя всупереч всім життєвим ударам. При цьому всі ці драматичні події відбуваються поряд з комічними репліками веселих “дзанни”, що надає комедії в цілому надзвичайної жвавості й розмаїтості фарб. Об’єднання смішн і ліричного, скороминущою й вічного є особливістю фьяби Гоцци, що яскраво виявилося в “Турандот”.

В Італії XIX ст. Гоцци був майже забутий, значним був його успіх у Німеччині, де “Турандот” на німецьку мову перевів Й. К. Ф. Шиллер, шанувальником і учнем Гоцци вважав себе Э. Т. А. Гофман. В Італії Гоцци “відродився” в XX ст., коли в 1925 р. відбулася прем’єра опери Дж. Пуччини “Турандот”. Зараз полеміка К. Гольдони й Гоцци оцінюється об’єктивно, художні системи обох драматургів розглядаються як антагоністичні й разом з тим як такі, що доповнюють один одного, представляють італійське XVIII ст. у розмаїтості його літературних напрямків, серед яких просвітительський реалізм Гольдони й традиції пізнього барокко з елементами доромантизма, характерними для творчості Гоцци.

“Турандот” Гоцци