Гольдини й Гоцци

Оскільки століття Освіти мав потребу в ідейно насиченій драматургії, письменники й учені звернулися до теорії. Вони писали эстетические трактати, у яких критикували оперу й комедію “дель арте”, установлювали принципи класицизму

Творцем національної классицистической трагедії, пов’язаної з ідеологією Освіти, став Вітторіо Алъфъери (1749-1803).

Значного розвитку в XVIII в. в Італії досягла поезія. Випливаючи національної традиції, поети часто прибігали до імпровізації (вірші складалися на будь-яку тему, задану слухачами). Головним

жанром у поезії цього часу була ода на сюжети релігійні й героїчному, любовному й комічні в дусі Горация, Пиндара, Анакреонта або Петрарки. Найбільш значним поетом був Джузеппе Парини (1729-1799), автор великого числа ліричних і гедоністичних віршів. Він отруйно висміює ледарів-дворян, їхні вдачі й времяпрепровождение. Його ода “Убогість” (1765) була навіяна книгою філософа-просвітителя Беккариа “Про злочини й покарання” (1764). Слідом за Беккариа Парини доводить, що злочини породжуються вбогістю, а в розумно й справедливо організованому суспільстві злочинності не буде. Література XVIII в. готовила визвольний
рух в Італії XIX ст.

КАРЛО ГОЛЬДОНИ (1707-1793)- Творчість Гольдони пов’язане з боротьбою за твердження просвітительської драматургії в Італії. Він перетворив господствовавшую на італійській сцені й на той часкомедію масок, що прийшла в занепад “,”, замінивши її умовні персонажі живими характерами, а імпровізацію – обов’язковим для акторів авторським текстом. Комедії Гольдони природні й сценични, написані яскравою народною мовою. Образи чванливих і порожніх аристократів, життєдіяльних і добропорядних буржуа, дотепних і веселих слуг створені пером спостережливого письменника-реаліста. Частина комедій Гольдони написана на венеціанському діалекті, частина ж – на загальнолітературній італійській мові (Гольдони прагнув стати національним драматургом Італії, а не тільки автором, популярним у венеціанського глядача).

Феодал (1752)

– комедія про розпусного, егоїстичного й зарозумілого маркіза Флориндо, у якій з повною очевидністю виявилося негативне відношення Гольдони до аристократії. Маркіз разом зі своєю матір’ю приїжджає в доставшееся йому в спадщину маєток. Селяни, що зустріли його з почестями, незабаром переконуються, що їхні дочки й дружини із приїздом пана піддаються великої небезпеки. Вони вирішують провчити його, проявляючи при цьому багато дотепної вигадки й сміливості. Зрештою маркіза б’є селянин, до дружини якого той направлявся, переодягшись у плаття пастуха. Комедія завершується тим, що міцно провчений феодал на настійну вимогу своєї розважливої матері жениться на розумній і гарній сироті Розауре, що збиралася по суду відібрати в нього маєток, що, виявляється, належало їй по законі

Карло Гоцци (1720-1806) – – один із самих значних італійських письменників XVIII в. Походив зі збіднілої венеціанської аристократичної сім’ї, близької до літературних кіл. Із самого початку своєї творчої діяльності Гоцци в статтях, сатиричних віршах і інших творах повів боротьбу з улюбленцем венеціанської публіки Гольдони, п’єси якого, на думку Гоцци, грішили недоліком смаку й зайвою реалістичністю. Гоцци ратував за відродження традицій “комедії масок”. Між 1761 і 1765 р. їм були поставлені десять “казок для театру”, написаних у дусі стародавньої італійської комедії. П’єси Гоцци, що з’єднують у собі добірність, багату фантазію, поетичність, комічний і пародійний елемент, гуманистични по змісту: у них тріумфують високі почуття, восхваляются енергія й відвага людини в боротьбі за шляхетні цілі. Крім “казок для театру”, Гоцци написав ироикомическую поему “Причудница Марфиза” (1761 – 1768) і велику автобіографію “Марні мемуари” (1797-1798). Комедіограф, довгий час пользовавшийся незмінним успіхом у венецианцев, в останні десятиліття XVIII в. був забутий і вмер вбедности.

Любов до трьох апельсинів (L’amore delle tre melarance. 1761)

– п’єса, що відразу ж завоювала шумний успіх у венеціанського глядача. У ній немає звичного діалогу: дається лише канва для імпровізації акторів, однак рух сценічної дії ретельно розроблене й докладно обговорено. Гоцци використав сюжет популярної дитячої Казки. Він створив п’єсу яскравого, повну руху, чарівних перетворень, сценічних ефектів. Наследний принц Тарталья, син короля Треф, страждає важкою меланхолією. Він може вижити тільки в тому випадку, якщо хто-небудь розсмішить його. Після багатьох марних спроб Труффальдино домагається посмішки принца, роздражнивши фею Моргану. Розлютована Моргана, щоб відомстити вселяє Тарталье непереборну пристрасть до трьох чарівних апельсинів, які зберігаються у феї Креонти. Переборовши безліч перешкод, принц заволодіває апельсинами, але супровідний його Труффальдино, порушивши заборону, розріже їх, щоб угамувати спрагу. Дві дівчини, оказавшиеся в апельсинах, умирають. Третя, Нинетта, залишається в живі й стає нареченою принца. Але Моргана перетворює її в голубку, і лише після нових пригод принц Тарталья справляє весілля із прекрасної Нинеттой.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Гольдини й Гоцци