Трагедія індивідуаліста (по творчості Джека Лондона)

Джек Лондон (1876-1916) – один з найбільших американських письменників XX століття. Книги його популярні в усьому світі. Кращі Твори Лондона залучають своїм життєстверджуючим пафосом, прославляючи любов до життя й волю людини в боротьбі із суворою природою.

Джек Лондон народився в сім’ї фермера, що розорився, у Сан-Франциско. З дитинства він відчував потребу. Учачись у школі, він заробляв продажем газет, потім працював на консервній фабриці, а в 14 років, пішовши з будинку, почав самостійне життя, повну пригод і позбавлень.

Незабаром Лондон стає матросом на торговельному судні. Повернувшись в Америку із плавання, він поміняє безліч професій, скитается разом з іншими безробітними по різних штатах. В 1897 р. Лондон, захоплений “золотий лихоманкою”, викликаної тим, що на Алясці (Клондайк) було відкрите золото, відправляється на далеку Північ шукати щастя.

Північ, сувора Природа, вдачі золотошукачів і індіанців дали Лондону богатый і свіжий матеріал для багатьох його добутків, які він створює, повернувшись на батьківщину. З’являються збірники його оповідань про життя золотошукачів і індіанців Півночі, потім про подорожі й пригоди в південних морях. Ці оповідання мають великий успіх. Лондон стає професійним письменником. Північні й морські оповідання Лондона становлять ряд збірників: “Син вовка”, “Діти морозу”, ” Казки південних

морів” і ін.

У цих яскравих добутках виражений протест Лондона проти здрібніння людської особистості в буржуазному суспільстві. Письменник протиставляє цієї дійсності сувору природу Півночі й людей, що пішли від цивілізації. Лондон часто зображує й “нецивілізовані народи” – індіанців Півночі, жителів островів Тихого океану. Він романтизує їх, підкреслюючи цілісність їхнього характеру, відвагу й загартованість у боротьбі за життя, силу почуттів. Їм присвячені оповідання “Північна Одиссея”, “Сказання про Кише”, “Біла безмовність” і ін.

Лондон прославляє людини, що перемагає “білу безмовність”, сувору природу. Але своїх героїв – золотошукачів і мисливців – Лондон зображує крайніми індивідуалістами, які коштують вище інших. Їхня винятковість, перевага розуму, волі, фізичної сили допомагають перемагати й підкоряти собі не тільки природу й тварин, але й людей більше слабких. І тут варто відзначити помилковість подань письменника про закони життя людського суспільства. По Джеку Лондону виходить, що закони нашого суспільства є продовженням законів тваринного миру: у вічній боротьбі за існування слабкий підкоряється сильному.

Роман Лондона “Мартін Ідеї” багато в чому автобиографичен. Він присвячений трагедії талановитого письменника з народу в буржуазному суспільстві. Герой роману Мартін Ідеї – виходець із робітничого середовища, матрос, що випробував, незважаючи на молодість, багато позбавлень. Людина винятково обдарований і сильний, вона замислюється над життям, прагне до знань. Більша любов до Руфі Морз, утвореній дівчині з буржуазного середовища, прагнення стати рівним з улюбленої стають стимулом для Мартіна. Він з титанічною енергією, працюючи по 19 годин на добу, жадібно вчиться й завдяки своїм рідким здатностям швидко досягає мети.

Ідеї спочатку харчує ілюзії стосовно буржуазного суспільства, до його культури. Але, стикнувшись ближче з миром Морзов, він розуміє, що “університетське утворення й щире знання далеко не те саме”. Мартін бачить під зовнішнім лиском користолюбство, міщанство, злиденність думок і почуттів.

Лондон недарма підкреслював, що його роман – “друга атака на буржуазію\’ (після “Залізної п’яти”). Дійсно, велика в романі сила критики й презирства письменника і його героя Мартіна Идена до миру американських власників: від процвітаючих ділків, начебто Морза, Батлера, судді Блоунта, до грубих міщан, дрібних крамарів, подібних до зятів Идена Хиггинботему й Шмидту. У світі бізнесу цінність людини, відношення до нього визначаються чековою книжкою, умінням “робити гроші”.

Улюблена Иденом, идеализируемая їм довгий час Руф Морз цілком підпорядкована поданням буржуазного середовища. По-своєму люблячи Мар тину, вона не розуміє його прагнень. Її лякає внутрішня воля Мартіна, презирство до буржуазних забобонів. Руф не вірить у талант Мартіна, поки його не визнало буржуазне суспільство й поки він не одержує грошей за свої добутки. Віддаючи любов, пориваючи з Мартіном у важке для нього час, Руф готова повернутися до Мартіна – відомому письменникові й багатій людині. Сцена, що зображує останнє побачення Мартіна з Руф’ю, повна гіркого презирства до буржуазної моралі, що визначала в остаточному підсумку відношення Руфі до Мартіна.

В образах головних і другорядних героїв з народного середовища виявляється демократизм Лондона. Не говорячи вже про самого Мартіна Идене, що піднімається над миром інтелектуальних і моральних пігмеїв, наскільки людяніше, безкорисливіше в любові й дружбі такі люди, як робітниця Лиззи Коннолли, його товариші Джо й Джимми, квартирна господарка, праля й інші люди праці в романі.

Лондон, що завжди любив зображувати сильних, вольових, неабияких людей, і цього разу у своєму романі створює образ видатної людини. Мартін Ідеї наділений не тільки фізичною силою, завзятістю, щиросердечним багатством у любові, внутрішньою волею, але й більшим талантом письменника. Він прагне створювати добутки, повні правди життя, а не такі, у яких “прославлялися всілякі містери Батлеры, жалюгідні мисливці за доларами, зображувалися любовні хвилювання незначних людишек”.

Трагедія героя в тім, що буржуазне суспільство байдуже до таланта плебея без ім’я й протекції. Воно взагалі байдужо до теперішнього мистецтва. Виснажуючи внутрішні й фізичні сили в боротьбі за успіх, за визнання, від якого залежить і його особисте щастя, Мартін усе сильніше відчуває відразу до суспільства й буржуазної публіки, визнання якого він домагається. І коли, нарешті, у результаті випадковості до Идену приходять слава й багатство, коли він стає “своїм” у буржуазному суспільстві, Мартін не випробовує нічого, крім спустошеності й байдужності. Герой Лондона шукає виходу у вічному спокої смерті.

Джек Лондон наділив свого героя рисами затятого індивідуаліста, шанувальника філософії Ницше. Ненавидячи буржуазне суспільство, Мартін є в той же час супротивником соціалізму, у якому бачить філософію рабів. “Я вірю, що в бігу перемагає найсильніший. Цю істину я почерпнув з біології. Повторюю, що я індивідуаліст, а індивідуалісти вічні, споконвічні вороги соціалістів”.

Звичайно, не слід повністю ототожнювати погляди Лондона з поглядами його героя. Але ідейна криза, песимістичні настрої були властиві самому Лондону в період роботи над романом.

Доля Мартіна Идена – це трагедія справжнього художника, зломленого буржуазним суспільством. Але є й інша причина трагедії героя. Нехтуючи буржуазію, Мартін пориває й з народним середовищем, відчуває особисту й соціальну самітність – “він відійшов від друзів, їхнє життя було йому противна. Він занадто далеко пішов. Тисячі книг, як стіна, розділили їх. Він сам прирік себе на вигнання”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Трагедія індивідуаліста (по творчості Джека Лондона)