Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Косинки

З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу” ім’я Григорія Косинки – одне з найпомітніших. Для самого письменника та його своєрідної прозової спадщини склалася трагічно, Після довгих років несправедливого замовчування. до читача повертається його доробок – ледь більше тридцяти оповідань.

Вже по виході першої книжки, “На золотих богів” критика зазначала: “Григорій Косинка – це, безперечно, дуже великий здобуток і гордість нової України”.

Косинку хвилювали проблеми українського села, ті біди, що приніс хліборобам “соціалізм з примусу”, який на селі обертався політикою гонінь на кожного, хто вболівав заземлю і хто її любив і цінував не за самі центнери для хлібоздачі. Безперечно ж, у цій любові було багато від мрій про відрубний од держави селянський “рай”, повну незалежність землевласника. Але ж хіба селянин у переважній своїй масі воював за ідеали революції лише заради того, щоб годувати себе і дітей самими ними?

Ні – він жадав од революції соціальної справедливості.

В оповіданні “Сходка” Цюпка говорить: “Ми научимось – нічого, але яка доля наших дітей, через десять – п’ятнадцять год? – Вічні наймити: Ні наша стежка – червона…”

Зрозуміло, не всі селяни були духовними близнюками Цюпки і не всі з них сприймали нову дійсність безболісно.

Тому й Косинка закликав своїм словом заглядати у цей біль якомога уважніше й глибше, бачити в нім і те, що ми сьогодні називаємо кревним зв’язком хліборобської душі із землею, яка цю душу зростила і навчила здригатись од кожного збиткування над трудящим, їх потребам і звичаями.

Косинка вчасно помітив протиріччя сільського життя, котрі вихлюпнулися пожежею громадської війни. Класова ненависть засліпила очі і замінила всі писані та неписані закони. Загальнолюдські цінності, мораль були відкинуті як непотріб, і обстоювати їх було особливо важко.

Письменник пам’ятав і закликав ніколи не забувати і про те, яких численних і досить часто безвинних жертв коштували українському селу і місту роки громадської війни, що розкидала народна різних арміях, бо ж незачепленим цією війною не міг залишиться ніхто. А перемога ж у ній кувалась тільки для одних і одна! І щоб стати історично гуманною, ця перемога повинна була ростити в читачеві зерна добра, навчати його за мирних уже днів співчутливості, вміння за помилками бачити живу людину і прощати їй те, що може і повинно бути прощеним, якщо творилось воно не з власної волі.

Проблеми часу яскраво відбились в оповіданнях “Заквітчаний сон”, “Анархісти”, “Голова Ході”, “Постріл”, “В житах”, “За земельку”.

Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувається в новелах “На золотих богів”, “Політична”, “Гармонія”. У кривавій різанині забуто про найвищу цінність – людське життя. У новелі “На золотих богів” смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хліби оборонці своєї землі, тих невеличких наділів, скроплених селянським потом та слізьми. “Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров’ю поливають”. І понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.

Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності в новелі “Політика”. Навіть родинні зв’язки не зупиняють людей, які опинились по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвисько Політика, прийшов з Червоної Армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра. Цю кривду Андріян пам’ятає, хоча пізніше сестра Мар’яни, жінка Мусія вийшла заміж за його сина: “Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі! Вам, Біля в мене, а я не забув. Умру – не забуду: грабіж…”.

На святий вечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар’яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: “Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била – не згадуймо…”. Та очі вже “налилися кров’ю і на велике свято, що Ало поєднати рід, вбили Мусія – зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар’яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима шепотів, стоячи над тілом: “Нічого. П’яна, сумєстна драка – все. Так нужно говорить”.

Письменник від твору до твору проводить проблему: що є мірилом істинності? Можливо, совість. Які почуття переважають, коли людина в екстремальних ситуація стає перед необхідністю поступатися духовними здобутками заради матеріального буття, боротись за виживання ставати перед проблемою вибору? Чи може мораль бути загальнолюдською і класовою? Мені здається саме ці проблеми ставить Григорій Косинка своїми творами.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Косинки