Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей уновелах Григорія Косинки
З поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу, ім’я Григорія Косинки – одне з найпомітніших. Після довгих років несправедливого замовчування до читача повертається ного доробок – ледь більше тридцяти оповідань. Вже по виході першої книжки, “Назолотих богів” критика зазначала: “Григорій Косинка – це, безперечно, дуже великий здобуток і гордість нової “України”. Косинку хвилювали проблеми українського села, ті біди, що приніс хліборобам “соціалізм з примусу”, який на селі обертався політикою
Ні – вінжадав от революції соціальної справедливості.
В оповіданні “Сходка” Цюпка говорить: “Ми научимось – нічого, але яка доля наших дітей, через десять – п’ятнадцять год? – Вічні наймити: Ні наша стежка – червона…”
Зрозуміло,
Письменник пам’ятав і закликав ніколи не забувати і про те, яких численних і досить часто безвинних жертв коштували українському се луї місту роки громадської війни, що розкидала народна різних арміях, бо ж незачепленим цією війною не міг залишиться ніхто. А Перемога ж у ній кувалась тільки для одних і одна! І щоб стати і сторично гуманною, цл перемога повинна була ростити в читачеві зерна добра, навчати йогоза мирних уже днівєпівчутлизості, вміння за помилками бачити живу людину і прощати їй ге, що може і повинно бути прощеним, якщо творилось воно нез власної волі. Проблеми часу яскраво відбились в оповіданнях “Заквітчаний сон”, “Анархісти”, “Голова Ход”, “Постріл”, “Вжитах”, “За земельку”. Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувасться в новелах “На золотих богів”, “Політична”, “Гармонія”. У кривавій різанині забуто про найвищу цінність – людське життя у новелі “На золотих богів” смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хлі5и оборонці своєї землі, тих невеличких наділів, скроплених селянським потом та слізьми. “Стоїть пшениця потолочена, серпа лросигь, а вони кров’ю поливають”. [ понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.
Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності в новелі “Політика”. Навіть родинні зв’язки не зупиняють людей, які опинились по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвивько Політика, прийшов з Червоної Армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра. Цю кривду Андріян пам’ятає, хоча пізніше сестра Мар’яни, жінка Мусія вийшла заміж за його сина: “Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі! Вам, Біля в мене, а я не забув. Умру – не забуду: грабіж…”.
На святий вечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар’яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: “Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била – не згадуймо…”. Та очі вже “налилися кров’ю і на велике свято, що Ало поєднати рід, вбили Мусія – зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар’яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима шепотів, стоячи над тілом: “Нічого. П’яна, сумєстна драка – все. Так нужно говорить”. Письменник від твору до твору проводить проблему: що є мірилом істинності? Можливо, совість. Які почуття переважають, коли людина в екстремальних ситуація стає перед необхідністю поступатися духовними здобутками заради матеріального буття, боротись за виживання ставати перед проблемою вибору? Чи може мораль бути загальнолюдською і класовою? Мені здається саме ці проблеми ставить Григорій Косинка своїми творами.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)