Рання лірика Т. Шевченка: “До Основ’яненка”, “Думи мої, думи мої…”

Рання лірика Шевченка за жанровими ознаками досить різноманітна. Найчастіше він звертається до жанрів присвяти, або хвалебної оди (“На вічну пам’ять Котляревському”), поетичного послання (“До Основ’яненка”), думки, або елегії (” Думи мої думи мої…”).

Тематично рання лірика Шевченка співвідноситься зі зрозумілим бажанням поета-початківця визначити своє місце в літературі, осмислити проблему поезії та поетичної місії. Не випадково він звертається з посланням до свого старшого сучасника, відомого на той час українського

прозаїка. Прагнучи зав’язати своєрідний творчий діалог, Шевченко у посланні “До Основ’яненка ” (1839), поряд з високою оцінкою діяльності адресата, фактично виступає з власною громадянською та мистецькою декларацією. Основним ідейно-тематичним фоном діалогу стає образ українського козацького минулого та героїка легендарної Запорізької Січі, овіяна духом лицарства та патріотизму. На думку автора послання, поет має бути істинним патріотом і, звертаючись до сторінок національної минувшини, своїм натхненним словом сприяти пробудженню в народі історичної пам’яті.

Тема поета і поезії

була розвинута Шевченком в елегії “Думи мої, думи мої…” (1840). Елегією прийнято називати сумну лірично-настроєву поезію, що передає авторські роздуми та емоції. Центральним у вірші “Думи мої, думи мої…” виступає образ “творів-дітей”, поданий на емоційному фоні неспокою, суму, туги і вболівання за долю рідного краю. Значну роль у формуванні ідейного змісту поезії відіграє узагальнений ідеалізований ескіз козацької минувшини, співвід-

Несений з ключовим поняттям “воля”. Перехід від минулого до української сучасності символізується образами могили та співця-кобзаря. Перший символ позначає стадію народного духовного життя, що з огляду на історичні обставини перебуває в стані напівсмерті-напівсну. Другий символ вказує на призначення поета, діяльність якого логічно ототожнюється у функціональному плані з роллю медіума, здатного проникати до глибин народної духовності і за допомогою дум-пісень вивільняти захований у “могилі” прадавній скарб. Поет нерозривним духовним зв’язком поєднаний з рідною землею та стихією народного буття – саме цю думку декларує поет в останньому фрагменті твору, визначаючи органічну приналежність своїх пісень до певного середовища: “В Україну ідіть, діти! В нашу Україну… Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Рання лірика Т. Шевченка: “До Основ’яненка”, “Думи мої, думи мої…”