Провиниальное двоянство в повісті А. С. Пушкіна “Дубровский”

Сюжет повести розвертається навколо конфлікту між двома поміщиками – Кирилой Петровичем Троекуровым і Андрієм Гавриловичем Дубровским, але мимоволі залученими в нього виявляються й інші дворяни. Всі, по суті, розділилися на два табори. В одному – Андрій Гаврилович Дубровский і його син Володимир, інший значно многочисленнее – Троекуров і всі інші поміщики, завсідники його будинку.

Що до Кирилы Петровича Троекурова, “стародавнього російського пана”, те вже перші сторінки добутку дають нам зрозуміти, який це була владна, корислива людина, деспот, багатство й древнє походження якого “давали йому велика вага в губерніях, де перебував його маєток. Сусіди раді були догоджати найменшим його примхам; губернські чиновники тріпотіли при його ім’ї; Кирила Петрович приймав знаки підлесливості як належну данину… У домашньому побуті Кирила Петрович виявляв всі пороки людини неосвіченого. Розпещений усім, що тільки оточувало його, він звик давати повну волю всім поривам палкої своєї вдачі й всіх витівок досить обмеженого розуму”. Дітей у Троекурова було двоє: Маша – сімнадцятилітня дочка, і син – “чорноокий хлопчик, пустун років дев’яти”. Сашко був також сином і мамзель Мими, виховательки Маші, що “Кирила Петрович, здавалося, любив… більше інших”. Дочка свою Кирила Петрович любив, “але обходився з нею із

властивим йому норовливістю, те намагаючись догоджати найменшим її примхам, те лякаючи її суворим, а іноді й жорстоким звертанням. Упевнений у її прихильності, ніколи не міг він домогтися її доручення”.

Кирила Петрович тільки тим і займався, що роз’їжджав по своїх великих володіннях, улаштовував шумні бенкети з витівками. Полювання чи займало не основне місце в житті Троекурова. Із цієї причини й псарня в нього була на заздрість усім, там “більше п’ятисот гончих і хортиць жили в достатку й теплі, прославляючи щедрість Кирилы Петровича на своїй собачій мові”.

Саме псарня й послужила причиною розбрату між Троекуровым і найближчим сусідом його Андрієм Гавриловичем Дубровским, якого одного Кирила Петрович поважав, “незважаючи на смиренний його стан”, і до якого міг запросто заїхати в гості. Поважне відношення Троекурова до Дубровскому виникло ще в молодості: “Ніколи були вони товаришами по службі, і Троекуров знав по досвіду нетерплячість і рішучість його характеру”. Андрія Гавриловича образило зауваження одного із псарів сусіда відносно його нібито недужого стану й принизливого побуту. Причому Дубровского не так образило саме зауваження, скільки те, що Троекуров при цьому “голосно засміявся” і не прийняв ніяких мір, щоб покарати зухвалого холопа. З вечері скривджений Дубровский пішов, і наказ Троекурова повернутися залишив без уваги. Простити такого навіть Дубровскому Кирила Петрович не міг і на кару вирішив отсудить у друга маєток, що й зробив.

Цей учинок показує духовну зіпсованість Троекурова, для якого немає нічого святого, котрий і дружбу готовий продати. Правда, автор підкреслює, що в деякі моменти совість поміщика прокидається, він починає жалувати Дубровского й готовий його простити, але почуття помилкової гордості й своєї переваги не дозволяють йому попросити вибачення.

Близький до Троекурову й князь Верейский. І хоч він не гак повно змальований у повісті, але одне те, що князь із удо-польствием відвідує будинок Кирилы Петровича, що, незважаючи па сльози й благання Маші, домагається все-таки її руки, ставить


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Провиниальное двоянство в повісті А. С. Пушкіна “Дубровский”

Categories: Нові твори

Links