Проблема сенсу людського буття

Роман В. Підмогильного “Місто” з часу його виходу в світ й до сьогодення сприймався неоднозначно. Ключем до прочитання твору є епіграфи. Перший, взятий із талмуду, стверджує: “Шість прикмет має людина: трьома вона подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина – людина їсть і п’є; як тварина вона множиться і як тварина – викидає; як янгол – вона має розум, як янгол – ходить просто і як янгол – священною мовою розмовляє”. Другий епіграф – з роману А. Франса “Таїс”: “Як можна бути вільним,… коли маєш тіло?”

В. Підмогильний – тонкий психолог, тому він намагається створити образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим і злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, хто ж буде переможцем. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що потрапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці).

Автор прагнув зрозуміти, хто є людина і яке місце їй відведене у цьому житті, для чого вона живе і як повинна жити. В. Підмогильний намагався поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути у власну душу, адже лише через пізнання людини можна дати відповідь на одвічне питання: у чому сенс життя?

Кожен герой роману – неоднозначна, нестандартна особистість. Для одних персонажів світ постає позбавленим сенсу, своєрідним абсурдним середовищем (Зоська,

Максим). Для Бориса Задорожного, інструктора клубної роботи, сенс життя – у матеріальному задоволенні своїх потреб.

Інші персонажі все життя прагнуть усвідомити творчі можливості свого “Я”, адже самореалізація – головна мета їхнього життя. Кожен герой по-своєму реагує на складні життєві ситуації. Але страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти притаманні майже всім героям роману.

Найцікавішим у романі “Місто” є образ головного героя Степана Радченка. Читаючи твір, весь час задаєш собі питання: хто ця людина? “Завойовник” міста чи його “жертва”? З одного боку, ми захоплюємося блискучим кар’єрним ростом Степана, але з іншого – нас обурює його жорстокість у ставленні до жінок.

Щоправда, герой час від часу каїться перед самим собою за свої гріхи. Але чи можна йти до щастя по головах та трупах інших людей? І хоча роман закінчується тим, що Степан переможно дивиться на завойоване ним місто із вікна своєї фешенебельної квартири, але читач розуміє, що це ще не кінець.

Місто “зтерло” героя, згубило в його душі одвічні людські чесноти. А хіба можуть лише матеріальні блага та кар’єра зробити людину щасливою? Звичайно, ні. У серці головного героя немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він – глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Проблема сенсу людського буття

Categories: Твори з української літератури

Links