ПОУЕЛЛ, Ентоні

(1905 – 2000)

ПОУЕЛЛ, Ентоні (Powell, Anthony – 21.12.1905, Лондон – 28.03.2000, Фром, Сомерсет) – англійський письменник.

Поуелл був нащадком давнього роду, що походив з Уельсу. Він народився в родині кадрового військового, навчався в Ітоні, пізніше закінчив Оксфордський університет. Займався журналістикою, працював у видавництві “Дакуорт”, газетах і журналах (“Спектейтор”, “Панч”, “ТЛС”, “Дейлі телеграф”). У 30-х pp. писав кіносценарії. Уже в цей час сформувався світогляд Поуелла, що тяжів до ліберально-консервативних поглядів і проявився у несприйнятті ідеології лівого руху, а також у безкомпромісній критиці привілейованих аристократичних кіл сучасного йому суспільства.

У роки Другої світової війни Поуелл у чині майора служив у розвідці піхотного полку військ Великобританії. Після закінчення війни повернувся у літературу. Займав активну громадську позицію, неодноразово брав участь в міжнародних письменницьких зустрічах і семінарах, присвячених проблемам літературного розвитку.

Майстер сучасного роману, Поуелл наслідує реалістичні традиції англійської художньої прози – характерологію та психологізм. Його творчість розвивається в річищі англійської національної традиції комічної оповіді, зокрема, в дусі творчості Ч. Діккенса, І. Во, П. X. Джонсона та ін.

Ранні романи Поуелла написані у манері І. Во і свідчать про домінування різко-критичних тенденцій стосовно зображення сучасної йому англійської соціально-політичної дійсності. У романі “Пізні люди” (“Afternoon Men”, 1931) Поуелл розвиває тему безцільного існування представників художньої інтелігенції, яких лякає “сіра, одноманітна, страшна пустеля безнадії і відчаю”. У романі “Венусберг” (1932) письменник змальовує Ригу 20-х pp. У романі “Переслідування, а потім смерть” (“From a View to a Death”, 1933) на прикладі долі англійського художника Артура Зоуча піддається різкій критиці ніцшеанська ідеологія “волі до влади” і ніцшеанський образ “надлюдини”. Владолюбство знаходить своє висвітлення і в романі Поуелла “Агенти і пацієнти” (1936), в якому змальовані зарозумілі невігласи, котрі претендують на визначальну роль в культурному житті суспільства.

Ці самі жанрово-тематичні домінанти виявляють себе й у творі “Що трапилося з Верінгом” (1939), у якому змальована комічна історія групи людей, що намагаються реконструювати біографію популярного письменника, яким виявився звичайний пройдисвіт. Починаючи з “Питань виховання” (“A Question of Upbringing”, 1951), Поуелл написав дванадцять романів, які склали єдиний цикл під назвою “Танок під музику Часу” (“A Dance to the Music of Time”, 1951- 1975). До цього циклу (враховуючи “Питання виховання”) увійшли романи “Дешевий базар” (“A Buyers’s Market”, 1952), “Світ бізнесу” (“The Acceptance World”, 1955), “У будинку леді Моллі” (“At Lady Molly’s”, 1957), “Китайський ресторан Казанови” (“Casanova’s Chinese Restaurant”. 1960), “Милосердні” (“The Kindly Ones”, 1962). “Поле кісток” (“The Valley of Bones”, 1964). “Мистецтво ратних справ” (“The Soldier’s Art”, 1967), “Військові філософи” (1968), “Книжки прикрашають кімнату” (“Books Do Furnish a Room”, 1971), “Королі на годину” (“Temporary Kings”, 1973) , “Прислуховуючись до таємних гармоній” (“Hearing Secret Harmonies”, 1975). У цьому циклі, який порівнюють із циклом М. Пруста “У пошуках утраченого часу” (в англійській критиці Поуелла часто називають “англійським Прустом”), письменник через долю і сприйняття своїх героїв відтворює життя вищого та середнього прошарків сучасного йому англійського суспільства між двома світовими війнами і після 1945 р. З самого початку першого роману циклу (“Питання виховання”) Поуелл так пояснює сенс назви своєї епопеї. Образ “танку під музику Часу” навіяний алегоричною картиною французького художника XVII ст. Н. Пуссена із серії “Пори року”: старий Час грає на лірі, а Пори року, взявшись за руки, водять хоровод. Письменник XX ст. побачив у художника-класициста XVII ст. близьку йому ідею всемогутності часу, трагічне відчуття скороминущості життя та філософський стоїцизм. Заголовний алегоричний образ епопеї виявляє ідею тісного зв’язку життя людей з рухом часу, ідею співвідношення людських доль із невпинним поступом історії.

Цикл “Танок під музику часу” ділиться на чотири трилогії, у яких діють понад двісті персонажів. Головними героями, доля яких є наскрізною для усіх чи майже усіх романів циклу, виступають чотири випускники привілейованої школи: Кеннет Відмерпул, Чарлз Стрінгам, Пітер Темплер та Ніколас Дженкінс. Кожен з них уособлює певний соціальний і людський характер. Кеннет Відмерпул ззовні незграбний і неприємний чолов’яга, котрий уперто і неухильно просувається вгору по східцях службової кар’єри і, зрештою, в останній трилогії циклу стає навіть членом палати лордів. Він завжди і в будь-якій ситуацій намагається бути першим, бути лідером. Образ Відмерпула змальований в епопеї Поуелла сатиричними фарбами, як тип сучасного ділка і політикана.

Відмерпулу протиставлений привабливий, розумний, іронічний, але слабохарактерний Чарлз Стрінгам, котрий не доводить до кінця жодне із тих життєвих починань, до яких він удається. Вступивши в університет, він невдовзі залишає його. Служба в Сіті, як і одруження, також закінчуються для нього цілковитим крахом. Розчарований життєвими негараздами, які випадають на його долю, Стрінгам зрештою спивається. Після курсу лікування він іде на війну і гине в японському таборі для військовополонених у Малайї.

Таким самим привабливим, приємним, але самовпевненим і дещо цинічним у своєму прагненні до багатства та життєвих насолод змальований в епопеї Пітер Темплер.

Нарешті, Ніколас Дженкінс виступає в епопеї П. як оповідач, від особи якого ведеться розповідь про усіх інших героїв твору. Образ Дженкінса значною мірою автобіографічний. Як і його автор, Дженкінс після закінчення школи вступає в університет, потім працює у видавництві і стає письменником. Під час війни він служить молодшим офіцером уельської дивізії, потім його переводять у Лондон у військове міністерство, де він виконує обов’язки офіцера зв’язку з європейськими союзниками. У повоєнні роки Ніколас знову повертається до літератури.

Якщо на перших сторінках циклу Дженкінс виступає у ролі наївного “простака”, котрий ще не володіє достатньою мірою мистецтвом глибоко проникати в душі людей, яких він спостерігає, узагальнювати і систематизувати життєві факти, свідком яких стає, то чим далі, тим більше Дженкінс збагачується практичним досвідом, його погляд на життя та людей стає більш виваженим, тверезим та іронічним. З образом Дженкінса в епопею вводиться наскрізна сюжетна лінія, пов’язана зі світом мистецтва, який різко протиставляється автором світу Ринку та Бізнесу (назви двох романів циклу).

Одним із головних героїв епопеї може бути названий також Час. У музиці Часу звучать трагічні мотиви, які підпорядковують собі людські долі. “Проте Час у Поуелла, – як зауважує М. Гордишевська, – не позбавляє людину свободи вибору, не знімає з неї відповідальності. Час ставить людину перед вибором, випробовує її моральну стійкість. Віра в людську гідність, у здатність людини зберігати людяність у будь-яких перипетіях життя, витримати жорстоку гру Часу – саме в цьому гуманістичний пафос книги Поуелла”.

Критичні тенденції щодо висвітлення життя сучасного йому суспільства наявні і в пізніх романах Поуелла – “О, як крутиться колесо” (“Oh, How the Wheel Becomes It”, 1983) та “Король рибалок” (“The Fisher King”, 1986).

Помер Поуелл поблизу Фрома, що у графстві Сомерсет, 28 березня 2000 року.

В. Назарець

ПОУЕЛЛ, Ентоні