Порівняльна характеристика елегії В. А. Жуковського “Море”, віршів А. С. Пушкіна “До моря” і Ф И Тютчева “Як добре ти про море нічне”

Тема “Людин і Природа ” завжди була глибоко органічна для вітчизняної поезії. Вона незмінно ставила поруч із людиною все різноманіття природи й відкривала йому ока на “трепет життя”, на мудру доцільність, велич і гармонію, красу рідної землі. Природа завжди залишалася для творця джерелом прекрасного й надихаючого. Часто те саме природне явище залучало різних поетів у різний час.

Високе почуття природи тонко передається російською поезією. Причому образ природи ніколи не буває замкнуть тільки в пейзажні рамки, це завжди щось більше. М. Эпштейн писав, що “аналіз пейзажних мотивів допомагає зрозуміти не тільки національну своєрідність російської поезії, але і її історичний рух, тому що ці мотиви коштують поза історією. Зміни стають очевидними на тлі чогось незмінного”1.

Образи природи, що залишається рівної собі протягом сторіч, дозволяють простежити рух самої художньої образності, не змішуючи його з рухом зображуваної дійсності. Особливість того або іншого бачення миру легше відчути, якщо предметом цього бачення буде щось стабільне, однакове для всіх поетів. У нашім випадку це море, що було привабливим не тільки для російських поетів.

Елегія В. А. Жуковського “Море” – одна із кращих і відомих елегій поета.

Вона написана чотиристопним амфібрахієм і білим віршем, які дозволили Жуковському імітувати безмовність

моря, рух хвиль, колихання морської поверхні. Море – новий для поета образ. Жуковський зображує його в спокійному стані, у буру, після її.

Всі три картини чудові. У спокійній морській гладі відбиваються й чиста лазур неба, і Хмари золоті, і блиск зірок. У буру море б’ється, здіймає хвилі, шум яких чудово переданий Жуковським за допомогою алітерацій:

Ти б’єшся, ти виєш, ти хвилі подъемлешь, Ти рвеш, ти терзаєш ворожу імлу…

Створюється повна ілюзія шипіння киплячих, що клекочуть хвиль. Трискладові стопи в наведених рядках розділені паузами, що передають мірні удари хвиль.

Але як би не було прекрасно море, не тільки його краса займає думки поета. Він представляє морську стихію живим, всі що почуває, мислячою істотою. Цим пояснюється достаток метафор, метафоричних порівнянь, уособлень. Поет звертається до моря з питаннями, немов до людини: “Що рухає твоє неосяжне лоно? Чим дихають твої напружені груди?” Море залишається загадкою для нього. Роздуму приводять його до думки про подібність життя земний і життя морської стихії. Море з “земныя неволі” тягнеться до неба, щоб знайти бажану волю. Тільки там, у височині, все прекрасно й вічно. Стан двох безодень – морськ і небесної – хвилює поета: “Море в Жуковського виявилося мальовничим символом людського життя. Традиційний алегоричний образ життєвого моря перетворився в романтичній системі поета в символічний. Таємниця моря – це його постійний потяг до світлого неба, внутрішня незалежність від нього, його відбиття, люті

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Порівняльна характеристика елегії В. А. Жуковського “Море”, віршів А. С. Пушкіна “До моря” і Ф И Тютчева “Як добре ти про море нічне”