Поетичний синтаксис – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Поетичний синтаксис

ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій.

ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те саме, logos – слово) – повторення тотожних за значенням слів з метою посилення емоційності і ритмічності мови. Часто зустрічається в народній поезії.

Іде багач, іде дукач – п’ян валяється, Із нашої голотоньки насміхається.

Котилися вози з гори, а в долині стали, Любилися, кохалися та й вже перестали.

Інколи повторюються однокореневД слова: долом-долиною, рано-пораненьку та ін.

АНТИТЕЗА (від гр. antithesis – протиставлення) – стилістична фігура, у якій протиставляються життєві явища, думки, образи з метою розкриття їх сутності.

У щастя людського два рівних є крила: . Троянди й виноград, красиве і корисне.

(М. Рильський)

Принцип антитези широко використовується в художній літературі. Так, Т. Шевченко протиставляє “райській” сільській природі тяжке життя людей в поезії “Якби ви знали, паничі”.

АНАФОРА (від гр. anaphora – винесення нагору, вверх) – єдинопочаток, фігура поетичної мови, коли на початку речень або

рядків повторюються однакові слова чи синтаксичні конструкції, а також речення на початку строф.

Кожна птиця має свій голос, кожне поле має свій колос, кожна справа – свої почини, кожна казка – свої причини.

(Л. Костенко)

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ – фігура поетичної мови, що посилює експресивність висловлювання: мовний зворот, сформульований у формі запитання, яке не потребує відповіді.

Так де ж наша зброя?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів’ю

Политий нам шлях?

(Леся Українка)

РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ – фігура поетичної мови: зворот мови, сформульований у формі звертання до читача, уявного слухача, предмета чи абстрактного поняття.

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила…

(Леся Українка)

АЛІТЕРАЦІЯ (від лат. ad – до і littera – буква) – фонетичний засіб: повторення приголосних для посилення інтонаційної і смислової виразності. Широко застосовується в поезії.

Наступ потвор. Впертість убивць. Тупіт чобіт. Ближчає. Дужчає. Глибшає. Тяжчає.

(М. Бажан)

Повторенням приголосних ті, лі, б, ж, ш тут створюється виразний звуковий образ зловісного маршу фашистського війська.

АСОНАНС (від лат. assonare – співзвучати) – 1) Повторення однакових голосних звуків у вірші з метою надання йому милозвучності.

І день іде, і ніч іде.

(Т. Шевченко)

2) Неточна рима, в основі якої співзвучність наголошених голосних звуків.

Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом програшним із тавром зажури все б’юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб.

(В. Стус)

ФІГУРИ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ (від лат. figura – зовнішній вигляд, образ) – синтаксичні засоби художньої виразності. Функція їх полягає у використанні можливостей синтаксису для посилення виразності й емоційності художньої мови. Найпоширеніші фігури – повторення, градація, риторичні запитання, інверсія, антитеза, безсполучниковість, багатосполучниковість тощо.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Поетичний синтаксис – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ