ПЛАНИ – Ф. КАФКА, ДЖ. ДЖОЙС, М. БУЛГАКОВ – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ

ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ.

Ф. КАФКА, ДЖ. ДЖОЙС, М. БУЛГАКОВ

ПЛАНИ

Своєрідність розкриття теми кохання у психологічному есе Дж. Джойса “Джакомо Джойс”

I. Вступ. Історія створення мініатюри “Джакомо Джойс”, автобіографічна основа твору. (Психологічне есе “Джакомо Джойс” вийшло друком вже після смерті автора. Письменник не збирався оприлюднювати цей твір. По суті він був художньо-щоденниковим записом історії кохання, яке пережив сам Джойс. Об’єктом його почуттів була учениця письменника Амалія Поппер.)

II. Тема кохання в психологічному есе Дж. Джойса “Джакомо Джойс”, її своєрідність.

1. Особливості композиції есе та його тематика. (Текст твору нагадує мозаїчне панно: складається з окремих фрагментів любовних взаємин героїв. Ці фрагменти не пов’язані між собою і розповідають про спалахи почуттів, які відбулися в різний час. У них відтворюється образ коханої у різних ракурсах. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уява про його неперевершену цілісність.)

2. Образ коханої в психологічному есе. (У свідомості героя твору його кохана дуже різна: витончена красуня, кокотка з фальшивою посмішкою, зворушлива безпорадна “пташина”, яка одужує після хвороби. Образ коханої дівчини подається автором через змалювання окремих деталей: “Бліде обличчя в ореолі пахкого хутра. Руки її сором’язливі і нервові. Вона посилає погляд у лорнет. Так: Зітхання. Сміх. Змах вій”. Любов, як хвиля, поглинає обох закоханих. Картина людських взаємин передається через посмішку, торкання, поцілунок: “… щасливі слова на устах, щасливий сміх”, “пучки холодні, тихі й рухливі… Дотик. Дотик”. Автор виразно змальовує погляди, жести, які створюють картину взаємин: “…оливкове довгасте лице, спокійні лагідні очі”, “…бачу її округлі темні очі, сповнені страждання”. Герої майже зовсім не розмовляють між собою, за них це роблять очі, руки, серця: “Вона підносить руки, силкуючись застібнути на потилиці чорну серпанкову сукню. Але хоч як натужується, це їй не вдається… Я підношу руки, щоб допомогти, і її руки опускаються…”. Автор в есе зумів так поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину.)

3. Особливості зображення автором внутрішнього світу героїв. (Джеймс Джойс не відтворює внутрішній світ коханої. Для нього її внутрішня сутність залишається невловимою. Це пояснюється особливістю модерністської літератури: її представники вважали духовний світ іншої особистості незбагненним, а бар’єри у стосунках між близькими людьми – нездоланними. Натомість внутрішній світ героя розкривається досить глибоко: він розмаїтий і багатий почуттями та їхніми відтінками. Це кохання для героя – його “хресний путь” з святом відродження юних почуттів і гіркотою усвідомлення того, що молодість минула.)

4. Особливості часу в мініатюрі. (Автор розкриває розвиток кохання від початку і до кінця. Ця історія включає в себе дуже об’ємний життєвий матеріал. Дослідники вважають, що його вистачило б на великий за обсягом реалістичний роман. Але письменник спресовує місяці і роки в миті. Кожна мить включається у широкий культурний підтекст. Таким чином об’єднується плинне і вічне, як висловлювався Джеймс Джойс, те, що трапилось “тут і тепер” з тим, що “завжди і усюди”.)

5. Розкриття почуттів і розмаїття відтінків оповідача через зв’язок твору із світовим літературним контекстом. (Почуття оповідача, розмаїття їх відтінків, їх динамічність, напруженість глибоко розкриваються через широкий зв’язок зі світовим літературним контекстом. Автор багато разів звертається до тексту Біблії, творів В. Шекспіра та Г. Ібсена. Наприклад, внутрішнє життя Джакомо сприймається через цитування Біблії: “Стелять мені під ноги килими для Сина Людського”; “Не плач за мною, о Діво єрусалимська”; “Господь сказав: У своїй біді шукатимуть мене ретельно. Ходіть, до Господа повернімося”. Можна впізнати у описах почуттів героя до коханої відгуки сонетів і п’єс великого Шекспіра: “Тіло її не пахне: квітка без запаху”; “Ці бліді пальці торкалися сторінок, гидких і прекрасних”. Мати героїні нагадує королеву Гертруду, а дочка – Офелію.)

III. Висновки. (Психологічне есе “Джакомо Джойс” подає історію кохання у модерністському ключі. Герой не може збагнути внутрішній світ своєї героїні і подолати останні бар’єри між ними, подає розповідь про почуття у фрагментарному вигляді та за допомогою елементів техніки “потоку свідомості”. Часто письменник вдається до алюзій і ремінісценцій, що також властиве модерністському твору. Есе – дійсно виявилося новаторським і стало одним із перших модерністських творів.)

Огляд літератури першої половини XX ст.

I. Історичні події, що вплинули на розвиток літератури першої половини XX ст. (Суспільно-історичний розвиток світу в першій половині XX століття був бурхливим і суперечливим. Дослідники називають цей час епохою світових воєн, революцій, тоталітарних режимів. Одним з найтяжчих наслідків Першої світової війни стала духовна криза та економічна депресія. Жовтнева революція в Російській імперії розколола світ на дві ідеологічні системи: капіталістичну та соціалістичну. Тоталітарні режими викликали до життя таке явище, як ідеологізована література. На початку XX століття відбулася зміна світоглядних та естетичних систем, яка відбилася на мистецтві взагалі та літературі зокрема.)

II. Складність і неоднозначність художнього процесу першої половини XX ст.

1. Переворот в естетичній свідомості та художній творчості початку XX століття. (Процес змін у духовному житті людства почався ще наприкінці

XIX століття, коли з’явилися нові філософські та ідеологічні течії. Вони стали підгрунтям для змін не тільки у світосприйнятті людства, а й у галузі літератури. Це комуністична ідеологія (К. Маркс), ніцшеанство (Ф. Ніцше), дослідження в галузі психології 3. Фройда та К. Юнга. Початок XX століття став часом масштабних соціальних експериментів, відзначився і науково технічним прогресом. Це сприяло формуванню нових принципів і структур естетико-художнього мислення і привело до появи нових видів мистецтва, кіномистецтва зокрема. Створюється нова система літературних напрямів, стилів і жанрів.)

2. Модернізм як некласична модель культури, втілення естетико-художнього перевороту XX століття. (Провідною тенденцією літературного процесу першої половини XX століття був розвиток модернізму й авангардизму. Модернізм був моделлю культури, яка найновіше й найпослідовніше втілила те нове, що привніс у духовне життя XX століття естетико-художній переворот. Він відбив кардинальні зрушення у світогляді, філософсько-науковому мисленні, формі та змісті творів. Митці прагнули також відтворити ментальність XX століття. Дослідники розрізняють модернізм як добу в історії культури, літератури та гуманітарної думки XX століття та модернізм як літературний напрям. Його основними напрямами були символізм, імпресіонізм, імажинізм, акмеїзм тощо. Письменниця-модерністка В. Вульф “часом модернізму” називала 10-ті роки XX століття. Це час творчої зрілості таких видатних митців світової літератури, як М. Пруст, Дж. Джойс, Ф. Кафка, Р. Рільке, Т. С. Еліот. Розвивається модерністська проза і поезія.)

3. Авангардизм та його основні течії. (Авангардизм здійснив “революцію в мистецтві” у 1910-1920-і роки XX століття. Його основними течіями були футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм. І в авангардизмі, і в модернізмі закарбувалося нове співвідношення дійсності та мистецтва, коли мистецтву надавалося більшої цінності та значущості. Ці напрями відтворили нове розуміння природи людини, нове бачення її ролі та місця у світі. Хоча модерністи і авангардисти вважали себе новаторами у мистецтві, авангардисти намагалися зруйнувати створене попередниками, а модерністи підтримували певний зв’язок з класичною традицією. Модерністська література розвивалася у двох напрямах створення художньої реальності: створення свого художнього світу на грунті вже готового міфопоетичного або літературного матеріалу та створення свого художнього світу на власних, індивідуально-авторських міфах.)

4. Реалізм у літературі першої половини XX століття. (Реалізм першої половини XX століття активно шукає нових засобів і форм художнього вираження. З одного боку – він продовжував традиції літератури попередніх епох, з іншого – шукав нових засобів і форм художнього вираження, взаємодіяв з модернізмом. Напрям еволюціонував, виникали його модифікації, наприклад неореалізм.)

5. Елітарна та масова культура. (Література і культурний процес початку XX століття роздвоївся: почали розвиватися елітарна і масова культура. Це стало характерною ознакою культурної ситуації ХХ століття.)

III. Висновки. (Підсумовуючи сказане вище, слід зауважити, що бурхливий суспільний, економічний, науково-технічний, інтелектуальний розвиток суспільства відбився на розвитку мистецтва, літератури зокрема, і спричинив появу нового світогляду, нових напрямів, жанрів, які відбили специфіку змін у всіх галузях життя XX століття.)

ПЛАНИ – Ф. КАФКА, ДЖ. ДЖОЙС, М. БУЛГАКОВ – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ