Після казки (Білий пароплав)


Хлопчик з дідом жили на лісовому кордоні. Жінок на кордоні було три: баба, тітка Бекей – дідова дочка і дружина головного людини на кордоні, об’їждчика Орозкула, а ще дружина підсобного робітника Сейдахмата. Тітка Бекей – найнещасніша на світі, тому що у неї немає дітей, за це і б’є її сп’яну Орозкул. Діда Момун прозвали розторопним Момун. Прізвисько таке він заслужив незмінною привітністю, готовністю завжди прислужитися. Він умів працювати. А зять його, Орозкул, хоч і значився начальником, більшою частиною по гостях роз’їжджав. За худобою Момун ходив, пасіку тримав. Все життя з ранку до вечора в роботі, а змусити поважати себе не навчилася.

Хлопчик не пам’ятав ні батька, ні матері. Жодного разу не бачив їх. Але знав: батько його був матросом на Іссик-Кулі, а мати після розлучення виїхала в далекий міста.

Хлопчик любив підійматися на сусідню гору і в дідів бінокль дивитися на Іссик-Куль. Ближче до вечора на озері з’являвся білий пароплав. З трубами в ряд, довгий, потужний, красивий. Хлопчик мріяв перетворитись на рибу, щоб тільки голова у нього залишилася своя, на тонкій шиї, велика, з відстовбурченими вухами. Попливе він і скаже своєму батькові, матросові: “Здрастуй, тато, я твій син”. Розповість, звичайно, як йому живеться у Момун. Найкращий дідусь, але зовсім не хитрий, і тому всі сміються над ним. А Орозкул так і покрикує!

Вечорами


дід розповідав онукові казку.

“…Трапилося це давно. Жило киргизьке плем’я на березі річки Енесай. На плем’я напали вороги і вбили. Залишилися тільки хлопчик і дівчинка. Але потім та діти потрапили в руки ворогів. Хан віддав їх Рябий Кульгавий Старій і звелів покінчити з киргизами. Але коли Ряба Хромая Стара вже підвела їх до берега Знесая, з лісу вийшла матка маралов і стала просити віддати дітей. “Люди вбили в мене моїх оленят, – говорила вона. – А вим’я моє переповнилося, просить дітей! ” Ряба Хромая Стара попередила: “Це діти людські. Вони виростуть і вб’ють твоїх оленят. Адже люди не те що звірів, вони й один одного не жаліють “. Але мати-олениха впросила рябу Кульгаву Старуху, а дітей, тепер вже своїх, привела на Іссик-Куль. Діти виросли і одружилися. Почалися пологи у жінок, мучилася вона. Чоловік злякався, почав кликати мати-олениха. І почувся тоді видали переливчастий дзенькіт. Рогата мати-олениха принесла на своїх рогах дитячу колиску – бешик. А на дужці бешик срібний дзвіночок дзвенів. І зараз розродилася жінка. Первістка свого назвали на честь матері-олениха – Бугубаем. Від нього і пішов рід Бугу. Потім померла одна багатій, і його діти задумали встановити на гробниці роги марала. З тих пір не було маралів пощади в Іссик-Кульській лісах. І не стало маралів. Спорожніли гори. А коли Рогата мати-олениха йшла, сказала, що ніколи не повернеться “. Знову настала осінь в горах. Разом з літом для Орозкула відходила пора гостювання у чабанів і табунників – приходив час розраховуватися за підношення. Удвох з Момун вони тягли по горах два соснових колоди, і від того Орозкул був злий на весь світ. Йому б у місті прилаштуватися, там вміють поважати людину. Культурні люди… І за те, що подарунок отримав, колоди потім тягати не доводиться. А адже в радгосп навідується міліція, інспекція – ну як запитають, звідки ліс і куди. При цій думці в Орозкуле скипіла злість до всього і всім. Хотілося побити дружину, та будинок був далеко. Тут ще цей дід побачив маралів і мало не до сліз дійшов, точно зустрів братів рідних. І коли зовсім близько було до кордону, остаточно посварилися зі старим: той все відпрошувався онука, прігулка цього, забрати зі школи. До того дійшло, що кинув у річці застряглі колоди і поскакав через хлопчиськом. Не допомогло навіть, що Орозкул з’їздив по голові пару раз – вирвався, сплюнув кров і пішов. Коли дід з хлопчиком повернулися, дізналися, що Орозкул побив дружину і вигнав з будинку, а діда, сказав, звільняє з роботи. Бекей вила, проклинала батька, баба а зуділа, що треба скоритися Орозкулу, просити в нього вибачення, а інакше куди йти на старості років? Дід адже в руках у нього… Хлопчик хотів розповісти дідові, що бачив у лісі маралів, – повернулися все-таки! – Так діда було не до того. І тоді хлопчик знову пішов у свій уявний світ і став благати мати-олениха, щоб принесла Орозкулу і Бекей люльку на рогах. На кордон тим часом приїхали люди за лісом. І поки витягали колоду і робили інші справи, дід Момун дріботів за Орозкулом, точно відданий собака. Приїжджі теж побачили маралів – видно, звірі були нелякані, із заповідника. Увечері хлопчик побачив у дворі кипіли на вогні казан, від якої виходив м’ясної дух. Дід стояв біля багаття і був п’яний – хлопчик ніколи його таким не бачив. П’яний Орозкул і один з приїжджих, сидячи навпочіпки біля сарая, ділили величезну купу свіжого м’яса. А під стіною сарая хлопчик побачив рогату маралів голову. Він хотів бігти, але ноги не слухалися – стояло і дивився на спотворену голову тієї, що ще учора була Рогатий матір’ю-оленихою. Скоро всі розсілися за столом. Хлопчика весь час нудило. Він почув, як сп’янілі люди чавкали, гризли, сопіли, пожираючи м’ясо матері-олениха. А потім Сайдахмат розповів, як змусив діда застрелити олениха: залякав, що інакше Орозкул його вижене. І хлопчик вирішив, що стане рибою і ніколи не повернеться в гори. Він зійшов до річки. І ступив прямо у воду…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Після казки (Білий пароплав)

Categories: Скорочені твори

Links