Особистість Петрарки

Франческо Петрарка народився в 1304 р. у місті Ареццо, де знайшли притулок багато політичних вигнанців після перемоги “чорних” гвельфов над “білими”. В Авиньоне він учився у вчителя-латиніста, що прищепив йому смак до античної культури (див. нижче). Слави в Петрарки при житті було багато, навіть занадто. Був увінчаний у Римі лавровим вінком (видимо, це було в 1337 р.). В Авиньоне тоді перебував папський престол. Після Рима жити в Авиньоне, цьому “новому Вавилоні”, П. уже не зміг. Вдачі папської курії він викриває в сонетах 136-138. В 1333 р. зробив подорож з освітньою метою по Франції, Фландрії й Німеччині, перше такого роду подорож в історії нового часу. Умер в 1374 р. у містечку Арква.

Поетичне новаторство. Історичне значення лірики П. полягає в італійській поезії від мистики, алегоризму й абстрагованості. Уперше в П. любовна лірика стала служити прославлянню реальної земної пристрасті. Характерною рисою поетичного стилю П. у порівнянні з Д. є те, що П. надає поэт. формі самостійне значення, тоді як для Д. поет. Форма була тільки знаряддям думки. Лірика П. завжди артистична, вона відрізняється шуканням добірності, невпинним прагненням до зовнішньої краси. Цей останній момент вносить у його поезію зачатки естетизму й навіть манірності

Усякі метафори й протиставлення метафор: Лаура – сонце, а він – сніг, що тане під сонцем і т. д. Особливо охоче П. грає ім’ям коханої й співзвучними з ним словами (Laura – lauro (лавр), l’aura (подув, вітерець), строя на таких співзвуччях цілий вірш. П. захоплювався також метричними труднощами, витонченими комбінаціями ритмів і рим. Він писав, наприклад, секстини – вірша із украй утрудненою формою, що складаються з 6 строф по 6 рядків у кожній, що кінчаються на ті самі слова, не римою й минаючі через всі строфи в різній послідовності; секстина завершується вкороченою строфою з 3 рядків, у яких обов’язково фігурують всі шість фінальних слів. (Питання: хто придумав секстину? Відповідь: трубадур Арнаут Даніель.)

Використання середньовічних і античних традицій. Він використав середньовічні алегорії й античні метафори. Читайте П. самі на цей рахунок. Концепція любові й образ возлюбенной. Ім’я “Лаура” здавалося багатьом біографам П. вигаданим прізвиськом типу сеньяля. Воно було зручно через співзвуччя зі словом “лавр” (див. вище). “Лаура” народилася близько 1307 р. у знатної авиньонской сім’ї Новий, що вона вийшла в 1325 р. заміж за місцевого дворянина Гюга де Сад, що вона стала матір’ю 11 дітей і померла в чумної 1348 р. П. і зображував жінкою, а не дівчиною, що опиралося на традиицию провансальської лірики

У віршах П. немає жодного натяку не тільки на відповідної почуття до нього Л, але навіть на близьке знайомство з нею. Перше з віршів, що дійшли до нас. П. не старше 1330 р. Воно написано ще в манері трубадурів, пісні яких доживали в Авиньоне. Петрарка далекий тут від властивим італійським поетам “сладостного нового стилю” спиритуализации любові, її перетворення в символ чесноти, у відбиття “божественного блага”. Любов тут – владна сила, що бере собі в спільниці кохану поета, і вони обертають поета у вічнозелений лавр (це підручник). Рання лірика П. = відзвуки трубадурів + ремінісценції з Овідія. П. не зміг уникнути впливу лірики Данте => зображує кохану зразком чесноти, зосередженням всіх досконалостей, затверджує що очищає й облагороджує дія її краси

Особистість Петрарки