ОЕ, Кендзабуро

(нар. 1935)

ОЕ, Кендзабуро (нар. 31.01. 1935, с. Ехіме) – японський письменник, лауреат Нобелівської премії 1994 p.

Народився Ое у невеличкому селі на острові Сікоку. У 9 років втратив батька. З дитинства був замкнутим і мовчазним, надзвичайно багато читав і майже не спілкувався з однолітками, через що отримав прізвисько “борсук”. Після здобуття початкової освіти вступив до Токійського університету на відділення французької літератури (закінчив університет у 1959 p.), де й відбулося його письменницьке становлення. Ое був наймолодшим із письменників, котрі здобули визнання у 50-х pp., і навіть отримав прізвисько “письменник-студент”. Уже через 10 років одне із видавництв видало десятитомне видання творів Ое. Сам письменник вважав себе представником, за його визначенням, “запізнілого покоління”, якому не перепало нічого, крім гіркоти поразки та втрати усіх ідеалів і життєвих цінностей. Тому юні герої, головні персонажі перших творів Ое, сповнені апатії, відчуття розчарування і “втраченості”, безцільності власного існування.

В одному з перших оповідань Ое “Дивна робота” (“Кімьона сіготейу”, 1957) його герой-студент заробляє на життя тим, що допомагає співробітникам лікарні вмертвляти піддослідних тваринок. Беззахисність тварин, які з тупою покірністю йдуть на смерть, символізує для письменника життя сучасного покоління

японців.

Питання смерті, безцільності існування займають увагу Ое і в удостоєному премії Акутагави оповіданні “Зверхність мертвих” (“Сісяно огорі”, 1957), оповіданнях “Утримання худоби” (“Сіїку”, 1959), “Наш час” (“Варерано дзідай”, 1959), романах “Роблячи щеплення бруньці, стріляючи вягня”(1958), “Сімнадцятилітній” (1961) та інших творах, позначених інтересом автора до філософії екзистенціалізму.

У 1-ій пол. 60-х pp. з’явилися повісті Ое “Крик” (“Сакебі коз”, 1962) і “Сексуальна людина” (“Сейтекі нінген”, 1963), у яких письменник на хвилі модного тоді захоплення ідеями т. зв. “сексуальної” революції віддає данину проблемам сексуальності, якій надає гіпертрофованого значення і вважає ледве не головним змістом життя людини. Але водночас з’являються й інші твори Ое, де порушуються і серйозніші проблеми життя суспільства, яким письменник, зазвичай, надає гостросоціального і філософського звучання. Однією із головних тем цього часу у творчості Ое стає проблема моральних пошуків повоєнних поколінь молодих японців. Уперше на повний голос ця тема розкривається в його романі “Запізніла молодь” (“Окурете кіта сейнен”, 1962). Твір присвячений історії становлення підлітка у завершальні роки війни та у повоєнний період. Отруєний шовіністичною пропагандою герой виявляється непідготовленим для правильного розуміння значення того історичного випробовування, перед яким постає його батьківщина після прийняття умов капітуляції. Спроба пристосуватися до норм повоєнного суспільства “загального добробуту” призводить його до морального краху, до цілковитої духовної деградації.

Ця ж тема залишається головною і в романі “Особистий досвід” (“Кодзінтекіна тайкен”, 1964), у якому відобразилася його душевна травма, спричинена народженням у 1963 р. хворої дитини з ураженим мозком. І хоча згодом у письменника народилися здорові син і дочка, потрясіння, що зазнав Ое, загострило його здатність співпереживати. Герой роману вже в умовах мирного, повоєнного розвитку японського суспільства, постає перед дилемою усвідомленого вибору свого подальшого життєвого шляху. Проблема полягає у тому, що герой мусить або відмовитися від своєї новонародженої неповноцінної дитини, або ж чесно і мужньо прийняти випробовування долі. Зрештою, герой відкидає можливість піти шляхом бездумного гедонізму і приймає рішення залишити дитину, розуміючи, що в цьому полягає його прямий моральний обов’язок, його громадська позиція, яка передбачає відповідальність однієї людини перед іншою. Ця ідейна позиція стане магістральною і для всієї подальшої творчості письменника.

У 2-ій пол. 60-х pp. Ое написав один із найвідоміших своїх творів – роман “Футбол 1860 року” (“Маньєн ганьєнно футобору”, 1967), удостоєний премії Танідзакі Дзюньітіро. У цьому творі події знаменного для Японії 1960 р. – року боротьби проти “угоди про безпеку” – перегукуються з подіями столітньої давності. Героя роману, котрий вступив на шлях політичних махінацій, письменник порівнює з його пращуром – керівником селянського повстання. За словами В. Гривніна, “те, що відбулося сто років тому, було для ватажка селян, людини егоїстичної і корисливої, не більше, ніж грою. Таку ж саму гру, на думку автора, затіяв через сто років і нащадок ватажка повстання”. До того ж періоду належить й активна публіцистична діяльність Ое. У 1965 р. він видав свої “Хіросімські записки” (“Хіросіма ното”), а в 1967 р. опублікував “Записки про Окінаву”, у яких виступив на захист ідей миру та гуманізму.

До теми морально-етичних ідеалів японської молоді Ое звертався і в 70-х pp., що засвідчив його відомий роман “Огорнули мене води до душі моєї” (“Кодзуйва вагатамасій ні ойобі”, 1973). У цьому творі письменник вперше торкнувся проблеми лівого екстремізму і показав, як відсутність соціальних ідеалів позбавляє молодь чіткого розуміння розташування сил у суспільстві, розуміння, проти кого вона повинна спрямувати опір, позбавляє її позитивної програми, без якої будь-яке протиставлення себе суспільству втрачає сенс.

У 70-80-х pp. Ое написав ще цілий ряд творів, які стали відомими далеко за межами його країни: “Записки рятівника” (“Пінтіранна тьосе”, 1976), де продовжена критика лівого екстремізму, висловлена думка про моральну відповідальність громадсько-політичних сил за долю людства, яке стоїть на межі глобальної ядерної катастрофи; “Ігри сучасників”(1979) – гостросоціальний роман, що містить роздуми письменника про минуле, сучасне та майбутнє Японії; “Вставайте, о юнаки нової ери” (1983) – твір, у якому Ое змальовує образи пророцтв В. Блейка, змужніння свого сина Хікарі; автобіографічний роман “Листи до любого минулого” (1987) та ін. У 1994 р. Ое було присуджено Нобелівську премію з літератури “за те, що він з поетичною силою витворив уявний світ, у якому реальність і міф, поєднуючись, змальовують тривожну картину сьогоднішніх людських знегод”.

Українською мовою окремі твори Ое переклали І. Дзюб та І. Дубінський.

За влучним спостереженням І. Єрмакової, Ое у зрілий період своєї творчості “продовжує освоювати нові літературні “технології”. Він рухається від роману екзистенціального до ро-ману-міфу, побудованому за методиками конструювання. В основі цього напряму – туга за міфом – мрія про відновлення втраченої єдності людини, часу та космосу.

Після публікації у 1993-1995 pp. трилогії “Палаюче зелене дерево” Ое заявив, що більше романів писати не буде. І все ж таки у 199S р з’явився новий роман “Кульбіт”, у якому змальовані звичаї релігійної секти, що схожа на Аум Сенрікйо. Головний герой – смертельно хворий художник Кідзу – потрапляє у секту через свій гомосексуальний потяг до члена секти Ікуо. Інакомовно, через хитромудре плетиво складних фразеологічних зворотів, письменник підводить до думки, що між ними зростає напруга і накопичуються психологічні суперечності. Критики вважають, що цей роман є своєрідним посланням – роздумом про сенс життя сучасного японця, про його невлаштованість і порожнечу, хоча він надзвичайно складний як для прочитання, так і для розуміння.

Ое – найтитулованіший японський письменник. Як громадський діяч, він відомий своїми критичними висловлюваннями з приводу сучасної культури та політичної обстановки в країні. Він відмовився від високої державної нагороди – ордена Культури, оскільки орден на його думку, – “плоть від плоті нинішньої державної системи”, яку він, як прихильник демократичних цінностей, не приймає.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ОЕ, Кендзабуро

Categories: Біографії

Links