Образ Петербурга у романах


Два великих письменники, Ф. М. Достоєвський і Л. М. Толстой, чомусь рівною мірою недолюблювали творіння Петра Великого, його дітище – Петербург. Це своє негативне відношення до північної столиці вони відбили у своїх безсмертних добутках. “Рідко де знайдеться стільки похмурих, різких і дивних впливів на душу людини, як у Петербурзі”, – констатує Свідрігайлов, герой роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”. І дійсно, Петербург театрально гарний, але абсолютно плоский і прямий, як шахівниця. Єдиний відступ від площини – це арки мостів, єдине порушення прямизни – це вигини рік і каналів. Петербург був побудований на порожньому місці, серед боліт, і ця напружена штучність давить постійно. Можна захоплюватися архітектурними красотами цього міста і одночасно божеволіти від відчуття замкнутості і самотності. Це відбувається з героями роману Достоєвського. “На вулиці жара стояла страшна, до того ж духота, штовханина, усюди ліси, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки відомий кожному петербуржцю, не спроможному найняти дачу, – все це неприємно потрясло й без того вже розстроєні нерви юнака”, – пише Достоєвський у “Злочині і покаранні”, простежуючи зв’язок між “несамовитими думками” Раскольникова і “черепашачою шкарлупою” комірки.

Ця комірка є своєрідним символом більше грандіозної,


але настільки ж задушливої комірки – великого міста. Тільки у духоті вузьких вуличок, у тісноті жахливих квартир може розгорнутися драма принижених і ображених, боротьба життя з бажанням існувати, жорстокий двобій смерті і молодості… Картину тісноти, моральної пригніченості людей, що туляться “на аршині простору”, доповнює почуття духовної самотності людини у величезному місті, Люди ставляться тут друг до друга з підозрою і недовірою, їх поєднує зловтіха і цікавість до нещастя ближнього. Під п’яний регіт і уїдливі глузування відвідувачів шинку розповідає Мармеладов страшну історію свого життя. У романі виникає образ Петербурга мертвого, холодного, байдужого до долі людини: “незвичайним холодом” віє на Раскольникова “від цієї чудової панорами. Духом німим і глухим повна для нього ця картина”.

Якщо для Достоєвського Петербург – це холодний велетень, величезна безодня, похмуре місто дохідних будинків, дворів-колодязів, чорних сходів, брудних кутів, місто – співучасник злочину Раскольникова, то для Толстого Петербург – замкнутий простір, “в’язниця” для душі, де позитивний герой повною мірою відчуває свою самотність. Згадаємо, як незатишно князеві Андрієві в Петербурзі у світських салонах і вітальнях. Він почуває свою непотрібність і говорить він П’єру при зустрічі з ним: “Це життя, що я тут веду, це життя не для мене”. Петербург для Толстого – це джерело спокуси ат усіляких лих. Життя світського Петербурга пагубним образом впливає на П’єра після того, як він став спадкоємцем графа Безухова. Він пускається в усі тяжкі: п’є, гуляє, веде дозвільний, безглуздий спосіб життя.

Подібно напруженої штучності архітектури цього міста, штучність і фальш панують у душах представників петербурзького вищого світа. Інтриги, придворні плітки, кар’єра, багатство – от їхні інтереси, от усе, чим вони живуть. Усе тут наскрізь пронизано неправдою: і чергові посмішки Ганни Павлівни Шерер, і лаковані від чужих нескромних поглядів плечі Елен, і холодна люб’язність таких, як Друбецькій. У цьому суспільстві немає нічого правдивого, природного, простого (того, що так цінує у людині Толстой). Їх мова, жести, інтонація і вчинки визначаються “умовними правилами світської поведінки”. Місто, де вони живуть, зіграло з ними похмурий жарт, наклавши свій відбиток на їхні душі: воно створило їх по своєму образу й подібності. Незважаючи на те, що два великих письменника по-різному зобразили Петербург у своїй творчості, відношення їх до міста однакове: обидва вони не люблять і не приймають його.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Образ Петербурга у романах

Categories: Шкільні твори

Links