Народні й романтичні балади

Слово ” Балада ” спочатку означало ліричну танцювальну пісню. У такій якості вона довго існувала у Франції й Італії. У середньовічній же Англії баладами називали невеликі сюжетні поеми фантастичного, любовного, історичного або героїчного змісту. Виконувалися вони бродячими розповідача казок мі-менестрелями під акомпанемент музичного інструмента. Воля імпровізації, складний ритмічний візерунок, дзвінкі рими, рефрени, не говорячи про самі сюжети, те драматичних, те безтурботн-веселих,- все це сприяло успіху й розвитку баладного жанру

Близько 40 балад, що утворять самостійний цикл, прив’язані до легендарних подвигів Робін Гуда. Народний месник, він ховається в Шервудском лісу з ватагою вільних стрільців, грабує багатіїв, захищає скривджених і віддає гроші бедним. Шляхетні розбійники на чолі з “Добрим Робіним” воюють із пригноблювачами селян – “гордим шерифом”, гордовитим єпископом, “жирними ченцями”:

Попам не вірив Робін Гуд И не щадив попів Хто рясою черево прикривав, До тому він був суворий Але якщо хто скривджений був Шерифом, королем, Той знаходив у глухому лісі Зовсім іншої прийом Голодним Робін допомагав У неврожайний рік Він заступався за вдову й захищав сиріт И тих, хто сіяв і орав, Не торкав Робін Гуд: Хто знає частку бідняка, Не грабує бедний люд (Із прологу. Пер. Игн. Іванівського)

Кожна балада про славного

Робіна – епізод із пригодою. Серед його лісових товаришів виділяється комічний персонаж – “здоровань зі здорованів” коваль Крихітка Джон. Робін Гуд – особа історичне. Жив він в XII столітті, у роки правління короля Ричарда I, брав участь у боях проти норманнских завойовників. Надалі фольклорна традиція перетворила його в ідеального народного героя. Балади про Робін Гуде створювалися в XIV-XV століттях, а в XVI столітті з окремих пісень зложилася поема в 8-ми частинах (“Діяння Робін Гуда”)1. Волелюбними настроями пронизані й багато шотландських балад, що відбивають патріотичні національні почуття шотландців у тривалих війнах з англійцями. І в Англії й у Шотландії сюжети досить різноманітні. Поряд з поетичним викладом переказів про сімейні й династичні звади (“Джорж Кемпбелл”, “Трагедія Дугласов”), зустрічаються балади з лицарським фарбуванням (“Корольова Элинор”), з містичним нальотом (про примар, примар, демонів) і більше пізні – побутові, витримані в жартівливих тонах (“Балада про мірошника і його дружину”, “Баба, двері закрій!” і ін.).

У Німеччині народні балади створювалися в пізнім середньовіччі. Складали їх в XV-XVII століттях і виконували під волинку бродячі люди – співаки й фіглярі, що мандрують ремісники, випадні ченці, школярі, селяни, що пізнали на гіркому досвіді всі негоди з життя. У країні, розореної міжусобними війнами, лицарськими розбоями, охопленої загравою селянських повстань, безвісні творці балад недвозначно виражали своє розуміння добра й зла, вороже відношення до жадібних багатіїв, лукавим попам, грабіжникам-феодалам. У багатьох баладах чуються відзвуки подій великої Селянської війни (1525), але, на відміну від англійських, німецькі балади не присвячені до певних історичних фактів і не поєднуються в цикли навколо одного або декількох героїв

Інтерес до народної пісні і баладній Творчості пробудився в Європі в другій половині XVIII-початку XIX століття, коли були опубліковані перші фольклорні збірники. Поезія сентименталізму й романтизму розвивалася під знаком народної балади. В Англії одним із кращих її знавців і цінителів був Вальтер Скотт (див. с. 79). Він випустив чудовий збірник “Пісні менестрелів прикордонної Шотландії” (1802), що зробив прямий вплив на його власну поезію, а потім і на історичні романи (” Айвенго “, “Роб Рій”). По-своєму сприймали народні балади й поети-романтики “Озерної школи” – Вільям Вордсворт (1770- 1850), Самюэл Кольридж (1772-1832), Роберт Саути (1774-1843). Кожний з них, мистецьки імітуючи стиль і сюжетні положення народної балади, створював цілком оригінальні речі (наприклад, “Поема про старого моряка” С. Кольриджа, відома в нас у перекладі Н. Гумилева). Романтичні балади, у свою чергу, впливали на подальший розвиток англійської поезії, що зберігала ще довгі роки пристрасть до цього жанру

Т же саме відбувалося у Німеччині. Початок захопленню народною творчістю поклав учений і критик, натхненник предромантического плину Бура й натиск” Иоганн Готфрид Гердер (1744-1803). У його великій антології “Голосу народів у піснях” (1778-1779), поряд з добутками фольклору різних країн і народів, були також представлені німецькі балади й пісні. Слідом за Гердером стали збирати й обробляти національний фольклор молоді поети-ентузіасти, серед них майбутній творець “Фауста” Иоганн Вольфганг Гете (1749-1832). У дусі стародавньої балади написаний його “Лісовий цар”; стала народною піснею його “Дика трояндочка”. Соратник великого Гете Фрідріх Шиллер (1759-1805) створив ряд оригінальних балад, також заснованих на фольклорних сюжетах (“Кубок”, “Рукавичка”, “Ивикови журавлі”, “Поликратов перстень” і ін.). Балади прославили Шиллера не менше, ніж драми. Треба згадати й знаменитий збірник “Чарівний ріг хлопчика” (1806-1808), що містить біля тисячі пісень і балад, записаних укладачами в різних провінціях. Цю скарбницю сюжетів і образів відкрили для німецької поезії Иоахим Арним (1781 – 1831) і Клеменс Брентано (1778-1842).

Досить згадати легенду про рейнську русалку Лорелее, про країну ледарів “Шлараффии”, сказання про крисолове з Гаммельна, про хитромудрий вейнсбергских дружинах, що зуміли врятувати чоловіків від неминучої загибелі, про вірну наречену, що пішла в могилу за своїм нареченим, і ін. До речі, легенду про нареченого-примару ще задовго до появи збірника Арнима й Брентано талановито відтворив Готфрид Август Бюргер (див. с. 55) у своїй кращій баладі “Ленора” (1773), двічі переведеної Жуковським і високо оціненої Пушкіним. У той час майже всі німецькі поети переносили захоплення фольклором у свою баладну творчість. Крім згаданих – Людвіг Уланд (1787-1862), йозеф фон Эйхендорф (1788-1857), Генріх Гейне (1797- 1856), Адельберт Шамиссо (див. с. 65) і др.

Романтичні балади Жуковського – натхненні перекладання із Шиллера, Бюргера, Уланда, Скотта, Саути й інших поетів, що черпала сюжети з фольклорних джерел. Саме в хрестоматійних перекладах Жуковського, що ідеалізують і “” справжні тексти, щооблагороджує, і разом з тим віртуозно митецьких, юні читачі знайомили з літературними зразками англійських і німецьких балад. Але вже починаючи з Пушкіна, російські поети перекладали й балади народні. В “Сцени з лицарських часів” Пушкін включив уривок з побутової шотландської балади (“Відвертав уночі мірошник…”). А. К – Толстой передав похмуру силу шотландської балади “Эдвард”. Пізніше, коли інтерес до романтизму впав, перекладачі стали віддавати перевагу безпосередньо народним баладам

Якщо балади (при гарному відборі) цікаві й доступні підліткам, то дошкільників захоплюють дитячі пісеньки, загадки, дразнилки, лічилки – Особливе відгалуження фольклору, не тільки, зрозуміло, англійського. Бешкетні, дотепні, забавні нісенітниці, парадоксальні “перевертиши” з їхнім навмисним відхиленням від реальності в малят викликають захват. Завдяки перекладам С. Я. Маршака й К – И. Чуковського наші діти знають напам’ять “Шалтая-Болтая”, “Робін-Бобіна”, “Пливе-пливе кораблик”, “Будинок, що побудував Джек”, “Котйуси й Мауси”, “Хоробрих”. У тім же ряді – “Крихта Вилли Винки” И. Токмаковой, “Дурний кінь” В. Левина й др.

Переклади С. Маршака витримали масу видань із 1916 року, коли були вперше опубліковані із супровідною статтею майбутнього академіка В. М. Жирмунського в журналі “Північні записки”, і потім постійно доповнювалися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Народні й романтичні балади

Categories: Нові твори

Links