Літопис гуцульського села в творчості Марка Черемшини

Марко Черемшина – псевдонім Івана Юрійовича Семанюка, натхненного співця рідної Гуцульщини. Його твори стоять в однім ряду з творами В, Стефаника, О. Кобилянської, Л. Мартовича.

Пам’ятною подією в житті М. Черемшини було знайомство з І. Франком.

“Я дивився зблизька на Франка, як на сонце, від якого меркнуть очі”, – захоплено згадував пізніше письменник.

Саме Франко в дружній бесіді порадив Черемшині покинути писання поезій у прозі та вернутися до змалювання мужицького життя.

Перші твори про життєві проблеми гуцулів

з’явилися 1899 року в “Літературно-науковому віснику”. Це були “образки з гуцульського життя “Святий Миколай у гарті” та “Хіба даруймо воду”, які ознаменували остаточний перехід автора на позиції реалізму, хоча цілий ряд його оповідань написано в модерністській манері, оскільки Марко Черемшина прагнув “йти за слідами” Бодлера, Верлена, Метерлінка, Ібсена, Гарборга. Поєднання модерну з реалізмом робить творчість письменника неповторною, самобутньою.

Черемшина захоплювався романтичною вдачею гуцулів, їхнім неповторним фольклором. Письменник високо цінував такі якості своїх земляків,

як хоробрість, чесність, почуття товариської вірноті. Свої захоплення він висловив у ранньому оповіданні “Керманич”, вдаючись до ідеалізації образів дорогих йому земляків.

Пізніше в оповідання Черемшини все частіше починають вплітатися гіркі роздуми автора про гуцульське село, про страшну нужду і безправ’я гуцула та про всі ті біди, які ця нужда породжує.

Збірка оповідань “Карби” – це правдива розповідь про те, як “уся Гуцулія на старців переходить”. Письменник не бачить нічого відрадного В житті цих людей, прибитих темнотою, забобонами, безправ’ям, наругою жандармів та сільських багатіїв. Тогочасний критик М. Лозинський писав про збірку: “… візьміть і прочитайте Семанюкові нариси. А побачите там гуцульське життя і гуцульську душу, його дрібку радощів і море горя, його погляди, вірування, забобони…”.

Говорячи про це, критик, безумовно, мав на увазі новелу М. Черемшини “Святий Миколай у гарті”, де змальовано моторошну картину нужди, в якій жила сім’я Курила Сівчука. З його порожньої хати екзекутор нічого не зміг забрати замість податку, крім ікони; таким чином ікона у майстерно вирізьбленій рамці опинилася в арешті.

В оповіданні “Чічка” Черемшина змальовує непоправну втрату гуцульської родини: гине коняка Чічка, яка 15 років працювала на рідну сім’ю. Не дивно, що оплакують тварину так, як побивалися б над труною найріднішої людини.

М. Черемшину називають поетом туги. Але то не розпач, то здорове почуття протесту людини, що пране кращого життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літопис гуцульського села в творчості Марка Черемшини

Categories: Твори з української літератури

Links